Пастка високого IQ: від мудрості до дурості один крок

Розум може зашкодити не лише конкретним індивідам, але й (що набагато гірше) організаціям, які вони очолюють. Це питання розглядається в новій книзі Девіда Робсона (David Robson) «The Intelligence Trap: Why Smart People Make Dumb Mistakes» («Пастка високого IQ: чому розумні люди роблять дурні помилки»).

«В основному тільки найрозумніші люди можуть робити помилки з катастрофічними наслідками», — таку думку висловив Чарльз Морріс (Charles Morris) у своїй книзі «The Trillion Dollar Meltdown» («Катастрофа на трильйон доларів»). Перебільшення? Можливо, що й так. Але масштаб фінансового потрясіння 2008-го виявився настільки далекосяжним, що автор змінив назву другого видання на «The Two Trillion Dollar Meltdown» («Катастрофа на два трильйони доларів»). Звісно, серйозні прорахунки може зробити кожний. Але найрозумніші нерідко підносяться на висоту, де мають змогу наробити набагато більше шкоди, ніж інші. Проблема ще більше поглиблюється через зарозумілість — якість, котра дуже часто супроводжує вражаючі показники IQ. Результати цього як в бізнесі, так і в інших сферах бувають трагічними. Не дарма книга, присвячена краху Enron, отримала назву «The Smartest Guys in the Room» («Найрозумніші хлопці в кімнаті»).

У книзі «The Intelligence Trap» Девід Робсон досліджує, чому індивіди з високим рівнем інтелекту можуть приймати безглузді рішення і вчиняти аналогічні дії, а також пропонує рекомендації щодо того, як мінімізувати такі прояви.

Спираючись на приклади з реального життя та дані досліджень людського інтелекту, які проводяться протягом близько 100 років, Робсон робить висновок про те, що не існує сильної кореляції між високорозвинутим інтелектом і раціональністю та здатністю виносити правильні судження. Згідно одного психолога з Корнельського університету, випускники з високими результатами академічних тестів часто стають «хорошими "технарями" без жодних ознак здорового глузду».

«Висока розвинутість розумового інтелекту та академічна освіта не просто не захищають нас від різних когнітивних помилок — розумні люди можуть бути більш схильними до вияву глупства», — пише Робсон. Часто вони не вчаться на своїх помилках, ніколи ні з ким не радяться та замикаються у «сакральному просторі» своїх поглядів і упереджень. Коли індивідам з високим IQ бракує здорового глузду або скромності, вони вперто вірять у непохитність власних припущень та незмінно готові обґрунтувати безпідставність свідоцтв, що їх спростовують. І ще, таким людям може не вистачати уяви для того, аби сприйняти як факт небажані наслідки своїх рішень та дій чи врахувати альтернативні точки зору.

Дослідники запропонували такі метрики, як «мудрість аргументації» й «компетентність у прийнятті рішень», котрі дозволяють спрогнозувати результати в різних аспектах людського буття (серед іншого — це розлучення, банкрутство, щастя, тривалість життя), довівши, що ці виміри дуже слабо корелюють із показниками високого IQ. Отже, висновки вчених підтверджують загальновідомий факт: розвинутий інтелект не обов’язково означає мудрість.

Якщо й є якась одна «пастка» більше небезпечна, ніж всі інші, то це зарозумілість. Дуже розумні люди можуть повірити в безумовність переваги свого розуму та стати жертвами надмірної впевненості в собі. Цієї пастки дуже непросто уникнути в бізнесі. Адже впевненість у собі допомагає підприємцям здійснити успішний зліт, а керівникам, яким бракує цієї якості, погано вдається надихати та мотивувати працівників. Проте знов і знов ми спостерігаємо за тим, як неспроможність лідерів скромніше оцінити можливості свого розуму матеріалізується в поганих рішеннях та розладах у функціонуванні організацій різних масштабів та типів.

Як уникнути таких пасток? Важливо цілеспрямовано культивувати відкритість сприйняття та уникати появи «німбу» над головою. Тому розвиток самоусвідомлення мусить стати одним із головних пріоритетів. Робсон пропонує кілька тактик, які можуть у цьому допомогти. Серед них:

• дистанціювання. Зробіть кілька ментальних кроків назад, так якби «ви спостерігали за собою з іншої частини кімнати або бачили себе на кіноекрані, та опишіть собі те, як розвивається ситуація». Це дасть змогу краще зрозуміти свій стан і водночас зменшити відчуття тривожності;

• перехід на іншу мову. Дані з багатьох різних країн вказують на те, що коли людина переходить на другу мову (в ситуації, коли є перша), вона більш раціонально підходить до розгляду аргументів;

• практикування самоствердження. Рекомендація може здатися парадоксальною, особливо якщо виходити з того, що головний ворог багатьох — це зарозумілість. Але наукові дані вказують на те, що людина може певний час об’єктивніше оцінювати себе, якщо усвідомлюватиме, що «ваша ціла сутність не залежить від того, аби бути правим щодо певного питання і що ви можете відокремити деякі вибори від своєї ідентичності».

Організації наражаються на особливу небезпеку, оскільки сукупність дій, котрі окремі індивіди вважають безсумнівно правильними, можуть призвести до колективної «функціональної дурості». Врешті-решт, часто набагато комфортніше промовчати, ніж відкрито висловити незгоду, і нерідко кожний робить внесок у загальну бездумність, не «помічаючи» незручних фактів. Як зауважив Андре Спайсер (André Spicer), професор Лондонської школи бізнесу, «"десантуйте" багато розумних людей в одну компанію і більшість із них постійно жалітимуться на суцільну дурість, що в ній панує».

Спайсер рекомендує «додати елемент рефлексій до нарад і зустрічей, зокрема, це відверті "розбори польотів" та призначення "адвокату диявола", завдання якого — ставити під сумнів всі рішення та вишукувати недоліки в їхній логіці». Також для організації може бути корисними тестування, які психолог Кейт Становіч (Keith Stanovich) визначила як «коефіцієнт раціональності». Метою є визначити — якою мірою співробітники схильні виявляти мисленнєві похибки при сприйнятті інформації. Щоб покращити стан справ, потрібні освітні програми: люди мусять знати про логічні пастки та навчитися скептичніше сприймати інформацію.

Проблема високого IQ частково носить культурний характер. Робсон звертає увагу на те, що в японській освітній практиці акцент покладає наголос не стільки на тому, щоб спонукати індивіда більше вчитися, а в першу чергу на зменшенні значущості його «я». Проте в різних країнах світу стверджується індивідуалізм. Відповідно, можна припустити, що разом зі зростанням добробуту та освіченості дедалі більше проявлятиметься гординя. Тож, ймовірно, ризик катастрофічних помилок — це ціна, яку суспільству доведеться заплатити за те, щоб скористатися з плодів свого інтелектуального потенціалу.

За матеріалами strategy+business.