Діапазон: чому генералісти перемагають у світі спеціалізації

Джерело: Kyivstar Business HUB

Ми звикли вважати, що кожен, хто прагне розвинути навичку, повинен почати якомога раніше, сфокусуватися на чомусь одному та тренуватися якнайбільше. А якщо ви не поспішаєте, то ніколи не наздоженете людей, у яких є перевага раннього старту. Але пильніший погляд на найкращих світових фахівців — від професійних спортсменів до нобелівських лауреатів — показує, що часто усе відбувається інакше. Книга Девіда Епштейна (David Epstein) «Range: Why Generalists Triumph in a Specialized World» («Діапазон: чому генералісти перемагають у світі спеціалізації») розповідає про користь ранньої диверсифікації та пізньої спеціалізації.

Рейтинги:

• Автор бізнес-бестселерів Деніел Пінк (Daniel Pink) називає цю книгу обов’язковою для всіх, кому потрібно підвищити ефективність
• Видання рекомендує Малколм Гладуелл (Malcolm Gladwell), автор бестселера «Поворотний момент»
• Увійшла до списку найкращих книг 2019 року за версією The Oprah Magazine

Більшість із нас вірить, що успіх визначається обсягом свідомо докладених зусиль. Що більше ми практикуємося, тим більшого прогресу досягнемо. Це стосується багатьох сфер життя, наприклад, спорту або музики. Чим раніше дитина почне тренуватися, тим більшого зможе досягти в житті, — впевнені ми. І що складнішим та конкурентнішим є світ навколо нас, тим більш вузькоспеціалізованими ми повинні ставати (та, звичайно, тим раніше починати), щоб не залишитися за бортом. Логіка підказує нам: якщо ми будемо найкращими у своїй справі, то завжди залишимося затребуваними.

Здається, що світ підтверджує подібні висновки. Наприклад, онкологи тепер спеціалізуються не на лікуванні раку в цілому, а на певних органах, які може зачепити ця хвороба. Проте екстраполювати такий спосіб на інші сфери виходить не завжди. Скажімо, на останніх літніх Олімпійських іграх Великобританія досягла величезних успіхів після десятиліття посередніх результатів. І причина цього — державна програма, яка стимулювала дорослих людей спробувати себе у різних видах спорту та була призначена для того, щоб створити резерв з тих, хто починає пізно, але має потенціал.

Учені досліджували, як відбувалося становлення представників спортивної еліти. Виявилось, що, хоча на піку своєї форми ці атлети тренуються більше, ніж їхні менш видатні колеги, так було не завжди. У середньому впродовж професійного шляху чемпіони присвячували менше часу практиці в тому, в чому вони зрештою досягли успіху. Крім того, вони проходили так званий випробний період — пробували себе в різних видах спорту, отримували різноманітний досвід, дізнавалися про свої здібності у різних сферах — і тільки потім фокусувалися на чомусь одному. Одне з подібних досліджень отримало назву «Пізня спеціалізація як ключ до успіху».

Автор книги стверджує, що коли він уперше написав про свої знахідки, то зіткнувся із запереченнями. «Можливо, для якихось видів спорту це й правда, але вже точно не для нашого», — казали спортсмени та їхні фанати. Проте якщо подивитися уважно навіть на найпопулярніші у світі види спорту, то виявиться, що сказане вище працює й для них. Наприклад, для футболу. У 2014 році німецькі вчені опублікували результати дослідження, що свідчили: члени національної збірної, які виграли чемпіонат світу з футболу, були в основному представниками «пізньої спеціалізації». До 22 років (або навіть довше) вони грали у футбол не більше, ніж гравці-аматори.

Якщо уважно придивитися, то серед відомих осіб ми побачимо безліч прикладів користі ранньої диверсифікації та пізньої спеціалізації. Так, чеська спортсменка Естер Ледецька стала першою жінкою, яка здобула золоту медаль у двох видах спорту (гірськолижному та сноубордингу) на одних зимових Олімпійських іграх. У юності вона випробувала себе у багатьох видах спорту, у тому числі пляжному волейболі та серфінгу, та ніколи не прагнула за будь-яку ціну виграти підліткові змагання. А український боксер Василь Ломаченко поставив рекорд з найменшої кількості боїв, яка потрібна для завоювання світових титулів відразу в трьох вагових категоріях. У минулому він випробував себе в гімнастиці, баскетболі, футболі, тенісі та навіть чотири роки займався танцями. І саме в такому різноманітті він бачить причину свого успіху.

Чим може бути небезпечною вузька спеціалізація без диверсифікації, яка їй передує? Одна з можливих проблем постає, коли визнаний експерт починає мислити настільки вузько, що набуття нового досвіду робить його не кращим, а гіршим. А у поєднанні зі зростаючою упевненістю в собі виходить взагалі «вибухонебезпечна суміш». Скажімо, вузькі фахівці у медичній галузі часто використовують підхід «якщо у тебе є молоток, усе навкруги виглядає, як цвях». Наприклад, кардіологи можуть занадто часто застосовувати стенти навіть там, де це не потрібно або навіть небезпечно.

Те, що часто здається нам ефективним, насправді таким не є. Приміром, дослідження показують, що повільне навчання дозволяє знанням по-справжньому закріплюватися. Проте при цьому прогрес здаватиметься скромним, а тести можуть показати низькі результати.

Багато людей вважають, що починати нову справу в середньому віці — не найкраща ідея. Марк Цукерберг якось сказав: «Молоді люди просто розумніші». Проте статистика спростовує це твердження. 50-річний засновник технологічної компанії має вдвічі вищі шанси на гучний успіх бізнесу, ніж 30-річний. А у 30-річного ймовірність прориву вища, ніж у 20-річного. Американські вчені підрахували, що середній вік засновників стартапів, які зростають найшвидше, становить 45 років на момент запуску.

П’ять основних думок:

1. Багато спортсменів-чемпіонів спочатку пробували себе в різних видах спорту, отримували різноманітний досвід — і тільки потім фокусувалися на чомусь одному.
2. Великий досвід часто не допомагає людям удосконалювати навички, але може збільшувати самовпевненість та вести до помилок.
3. У «м’яких» сферах шаблони повторюються, зворотний зв’язок надається швидко, він точний, тому рання спеціалізація та постійна практика може стати корисною.
4. У «складних» сферах правила гри нечіткі, шаблони можуть не повторюватися, зворотний зв’язок надаватися із затримкою. Тому тут практика не обов’язково веде до вдосконалення.
5. Коли ми фокусуємося на улюбленому інструменті, то ризикуємо почати застосовувати його скрізь, де треба та де це зайве.

Варто замислитися:

• У яких ситуаціях ви дієте автоматично?
• Який ваш набір інструментів?
• Які вам відомі приклади фахівців, які почали пізно, але досягли успіху?

Варто зробити:

• Визначити, в якому навчальному середовищі ви перебуваєте.
• Проаналізувати свої переконання щодо спеціалізації та раннього старту.
• Позбавитися від упередження, що переможці не кидають справу, а той, хто кидає, — не перемагає.