Як зробити зустріч неповторним моментом у нашому житті
Джерело: Mind.ua
Сенс у людському житті з’явився тоді, коли одна людина зустріла іншу. І не важливо, хто це були: Адам з Євою, інвестор зі стартапером, кредитор із боржником, шкільні чи студентські друзі, або ж анонімні алкоголіки. Момент зустрічі вміє змінювати життя і створювати якщо не нові напрями, то неодмінно інші враження та досвід.
Бекграунд. Автор книжки «Мистецтво збиратися разом» (The Art of Gathering) — відома Прія Паркер (Priya Parker) — професійна фасилітаторка (людина, що забезпечує успішну групову комунікацію та психологічну поведінку в групі), лекторка TED — вчить людей збиратися і чути одне одного. Вона живе в Нью-Йорку, де багато людей часто навіть мимоволі збираються разом, і життя їй підкидає цікаві невигадані кейси, про які вона з радістю й розповідає в цій книзі.
«Зустріч — це колективне явище, тож мені довелося опитати понад сотню людей, щоб дізнатися про їхні секрети та перевірити мої ідеї».
«У ході роботи я допомагаю людям відчути потребу в належності», — зізнається вона, підкреслюючи людську глибинну затребуваність у цьому.
Як наші дні обрамлені сходом та заходом сонця, так і загалом людське життя — зустрічами, спілкуванням та висновками, зробленими з цього всього, або ж навіть поворотними моментами. Адже зустрічі впливають на спосіб нашого мислення, моделюють настрій і взагалі роблять наше буття змістовним. Книжка Прії Паркер змушує придивитися до нібито банального й побачити там величезну кількість всього непересічного.
Сюжет. Японці кажуть про чайні церемонії: «ічі-го, ічі — е», що означає: «Неповторна зустріч, неповторний момент у нашому житті». Тобто ми можемо зустрітися знову, але слід цінувати подію, яка відбувається цієї миті, бо за рік у нас будуть нові враження, ми самі будемо інакшими й наші відчуття відрізнятимуться від сьогоднішніх. Що ж, краще й не скажеш про цінність зустрічей.
Але за змістовними, цікавими й глибинними зустрічами часто ховається величезний пласт роботи. «Ми помилково вважаємо, що одним помахом чарівної палички звичайний шаблонний етикет перетвориться на теплу, душевну зустріч», — підтверджує авторка наші здогадки і пропонує низку важливих запитань та відповідей, які спростять, полегшать і наповнять необхідним змістом зустрічі.
Для чого збиратись?
«Навіть у неробочий час, проводячи зустріч із людьми, ви поглинаєте їхній найцінніший ресурс — час», — каже Прія Паркер і радить завжди замислюватися над тим, яким саме глобальним потребам відповідатиме та чи інша зустріч. Тобто — запитання «Чому?» замість «Що?», і — рухатися назад від кінцевого результату. Це вкрай важливо, бо багатьом складно визначити справжню мету зустрічей.
Хто і де?
Не можна запросити на зустріч усіх або будь-кого. І тут стає в пригоді цінне вміння в житті кожної людини — вміння казати «ні».
«І хоч інколи відмовити важко, та сказати «ні» запрошеним, які відверто заважають виконувати цільові завдання, правильно й необхідно», — наполягає авторка.
Щодо місця зустрічі, то, на її думку, варто обирати місце, де люди поводитимуться відповідно до ваших очікувань. При цьому слід пам’ятати про «принцип замку»: «Не організовуйте зустріч у французькому замку, якщо не бажаєте нагадати французам про їхню велич і про те, що ви їм геть не потрібні», — каже Прія Паркер, згадуючи зірвану колись угоду між компаніями Alcatel i Lucent.
Чи відлякує гостей байдужість?
Так, ще й як. Залишати захід напризволяще — неправильно, а втручання у хід зустрічі має бути непомітним і нетривалим. «Зустрічами, які приносять людям користь, порядкує людяний авторитет», — переконана відома фасилітаторка. Вона радить забезпечувати рівноправність поміж гостей. Наприклад, як це робив свого часу відомий руйнівник ієрархій Томас Джефферсон.
Коли розпочинається зустріч?
Ще до її початку. «Далекоглядний організатор розпочинає зустріч не з її формального початку, а щойно гості дізнаються про неї», при цьому «90 відсотків успіху зустрічі визначається підготовкою до неї». Уже перші слова в запрошенні готують гостей до того психологічного стану, в якому ви хочете бачити їх на зустрічі. Як ви назвали зустріч — такою вона й буде. Збори? Обговорення? Лабораторія ідей? Поміркуйте добряче, бо це важливо.
Як зробити гостей єдиним цілим?
Облишити формальність і манірність під час сходин. А ще — шанувати своїх гостей та захоплюватися ними. «У їхніх серцях має зародитися відчуття того, що вони бажані гості, і вдячність за це», — наголошує авторка. Вона також радить пам’ятати, що, згідно з результатами досліджень, люди найкраще запам’ятовують перші п’ять відсотків, останні п’ять відсотків та кульмінаційну частину бесіди.
Чи можна обговорювати секс, політику та релігію?
На відміну від масонів (а припис не обговорювати ці теми придумало 1723 року «Товариство каменярів», яке понад усе дбало про гармонію зустрічей) Прія Паркер дозволяє це робити.
«Дуже часто, щоб не зіпсувати комусь настрій, ми уникаємо провокативних моментів, але, поводячись у такий спосіб, втрачаємо незліченні можливості по-справжньому зблизитися з іншими для спільного розв’язання проблем», — підсумовує авторка.
Як розходитися?
«Фасилітатори забувають про завершальну частину зустрічей не тому, що вони погані люди, а тому, що думають, нібито прощання, як і будь-який інший етап сходин, відбудеться саме по собі. Вони сприймають закінчення зібрання як захід сонця».
Насправді завершення зустрічей надзвичайно важливе. «Одного разу мій викладач Дейв Соєр, який навчав мистецтва імпровізації, пояснив нам, що великі актори відрізняються від просто хороших не виходом на сцену, про яку мріє кожен, а тим, як вони покидають її».
Чи доводилось вам чути, як наприкінці зустрічей зазвичай люди збираються знову зустрітися? А потім рідко це роблять? Отож бо.
«Визнання скінченності зустрічі — теж мистецтво», — підсумовує відома фасилітаторка.
Вам сподобається, тому що: книжка сповнена корисних порад на кшталт, скільки людей запрошувати та як їх розсаджувати. У книзі навіть є таблички, як саме беззмістовні зустрічі перетворити на раціональні цілеспрямовані зібрання. Багато також цікавої енциклопедичної інформації. Навіть назви рубрик — уже цінні рекомендації. Мова насичена вдалими порівняннями і загалом — дуже афористична. Як вам, наприклад, ось такий пасаж: «Ви мені потрібні, щоб попрощатися»?
Вам не сподобається, якщо: ви шукаєте в описах місць та подій беззаперечної пов’язаності. Тут цього мало і книжка загалом створює відчуття незавершеності.
Головна причина прочитати: відкрити для себе чимало нового. Упевнена, ви також помічали, що готові розповісти людині, яку вперше і востаннє бачите, ледь не все про себе. «Сила незнайомої людини в тому, що вона здатна пробудити в нас певні риси характеру. Присутність незнайомців допомагає тимчасово перерозподілити баланс між тим, ким ми були в минулому, і тим, ким станемо в майбутньому, між нашим минулим і майбутнім «я», — пояснює Прія Паркер.
Аналізує авторка й важливість історій, які люди розповідають під час зустрічей, і навіть закликає стимулювати ці оповіді. «Люди інтуїтивно пригадають чудові історії зі свого життя й розкажуть їх нам. Ми пізнаємо гостей як людей».
Загалом від книжки стійке відчуття, що всі ми в цьому світі гості. І всі ми влаштовуємо свої зустрічі з життям. І хочеться зробити їх цікавими та змістовними.
|
