Як захиститися від наступу штучного інтелекту

Оцінки наслідків повсюдної автоматизації для людства є діаметрально протилежними. Ми чуємо і про те, що армії роботів залишать нас без роботи або навіть захоплять увесь належний нам простір; і про те, що автоматизація дозволить вирішити всі найболючіші проблеми людства і наблизить «золоту добу». Наскільки ймовірні такі сценарії?

У своїй новій книзі «Futureproof: 9 Rules for Humans in the Age of Automation» («Захист від майбутнього: дев’ять правил для людей у добу автоматизації») публіцист The New York Times Кевін Руз (Kevin Roose) розглядає переваги і небезпеки автоматизації та розмірковує над тим, як ми як суспільство можемо відповідально підійти до управління технологічною інновацією.

Протягом останніх трьох років Руз вручав премію Good Tech Awards людям та організаціям, котрі, використавши потенціал технологій, зробили внесок у розв’язання масштабних проблем. Серед лауреатів — учений-атмосферолог Кріста Хайзенкопф (Christa Hasenkopf), яка заснувала платформу, що реєструє якість повітря у різних регіонах світу, та засновники сервісу Visabot — месенджера Facebook, який допомагає іммігрантам проходити крізь процес оформлення візи. Проте, як вважає Руз, такі зусилля затьмарюються намаганнями багатьох керівників використовувати технології виключно для максимізації прибутків. «Якщо ми не виступатимемо проти цього, — зауважує автор, — ринок праці ставатиме дедалі більш спотвореним та дискримінаційним». У «Futureproof» Руз намагається виправити деякі спотворені припущення, на яких часто ґрунтуються наші уявлення про штучний інтелект.

Руз не погоджується з думкою про те, що з поширенням AI зникнуть цілі категорії робіт. Майже кожна професійна роль містить завдання, які алгоритми в змозі виконувати краще, ніж люди. Наприклад, у журналістиці цілком реально навчити роботів узагальнювати звіти про доходи для стрічки новин — але навряд чи вони зможуть досліджувати прояви корупції у владі. Або штучний інтелект може просканувати рентгенограми та зафіксувати патологічні відхилення. Але лише лікар у стані заспокоїти стурбованих батьків та надати їм прогноз щодо розвитку хвороби у дитини.

Також автор звертає увагу на наші неправильні уявлення про можливості штучного інтелекту. Наприклад, поки що розробникам не вдається відтворити рухи людської руки і тому дуже складно автоматизувати таку прозаїчну операцію, як викладання товарів на полицю. З іншого боку, штучний інтелект може добре впоратися з більш творчими завданнями, як-от створення дизайну одягу.

Автоматизація не виглядатиме так, як багато хто це уявляє. Армія двометрових термінаторів не з’явиться на горизонті. Але ми вже оточені роботами-«невидимками» — алгоритмами, які можуть вклинюватися в існуючу інфраструктуру та виконувати завдання, котрі зараз роблять офісні працівники (наприклад, нараховувати заробітну плату або працювати з базами даних). Руза непокоїть швидкість, з якою розгортаються такі системи, що створює загрозу масових звільнень співробітників. Більше того, автор зазначає, що нерідко керівники великих компаній використовують роботів, включно щоб скоротити працівників, і при цьому навіть не намагаються трансформувати свої організації або створити нові продукти.

Ще однією причиною для занепокоєння є те, що алгоритми можуть відбивати упередженості своїх творців та приймати дискримінаційні рішення, наприклад, щодо того, чи мають певні індивіди право на пільги, які надає держава. Врешті-решт, алгоритми для нас — це «чорна скриня». Ми не знаємо, як вони працюють; не розуміємо, що вони роблять; а в результаті отримуємо рішення, котрі впливають на життя мільйонів.

Також Руз критикує явище, яке він називає «автоматизацією так собі». Компанії намагаються заощадити кошти, впроваджуючи каси самообслуговування в супермаркетах або автоматизовані системи в кол-центрах. Але все це не спроможне функціонувати, якщо поблизу немає людині, і, крім усього, практично не заощаджує користувачам час. Автор робить припущення про те, що зсув у бік «автоматизації так собі» може бути причиною вповільнення зростання продуктивності, яке спостерігається в промислово розвинутих країнах протягом двох останніх десятиріч.

Руз пише, що чим більше він спілкується з фахівцями у сфері штучного інтелекту та комп’ютерологами, тим міцнішою стає його переконаність у тому, що «ми готуємо людей до майбутнього абсолютно не в той спосіб».

Що ж ми можемо зробити, аби протистояти наступу машин? Для цього потрібно задіяти три категорії суто людських навичок. Це: 1) здатність функціонувати у швидко змінювальних обставинах; 2) задоволення емоційних потреб інших людей; та 3) володіння незвичними здібностями.

Протистояти наступу технологій дуже непросто. Так, Руз описує свої малорезультативні спроби покінчити із залежністю від телефону (напевно, це знайомо багатьом). Але все одно здаватися не можна. Бо зменшення «наркозалежності» від соціальних мереж дасть нам змогу «створити ментальний простір та досягти ясності думки для того аби виконувати типи робіт, які будуть потрібні в майбутньому».

Автор пропонує нам подивитися на штучний інтелект як на «армію шимпанзе». Іншими словами, впроваджувати нетестовані алгоритми — це все одно, що дати «мавпячому війську» покерувати бізнесом. У книзі наводяться приклади наслідків цього. Так, для одного виробника футболок алгоритми створили слоган «заспокойся та вдар її». А одна торгова компанія в результаті неправильної інсталяції автоматизованої системи за менш ніж годину зазнала збитків на суму $440 млн.

Кевін Руз дає рекомендації щодо того, як розвинути свій творчий потенціал. Для цього, зокрема, потрібно відмовитися від культури, де вічний поспіх та метушня є нормою; якомога більше працювати не дистанційно, а в одному фізичному середовищі з іншими; намагатися варіювати свої повсякденні уклади. На жаль, у сучасних економічних реаліях та при нинішньому надшвидкому темпі життя багато з таких порад є розкішшю, доступною для небагатьох.

За матеріалами strategy+business.