Лідерство без міфів
«The Leadership Challenge» («Виклик лідерства»), витримавши п’ять видань, стала однією із найвідоміших праць на тему провідництва, а її автори — Джеймс Кузес (James Kouzes) та Баррі Познерї (Barry Posner) зайняли місце серед найавторитетніших фахівців у цій сфері. Їхня нова книга «Learning Leadership: The Five Fundamentals of Becoming an Exemplary Leader» («Навчання лідерства: як стати зразковим провідником — п’ять базових засад»)1 є своєрідним «апгрейдом» ідей, висвітлених у «The Leadership Challenge».
«Лідерство — це не містичне вміння, яким володіють кілька людей і якого позбавлені всі інші; це не щось, дароване природою; це ані ген, ані риса характеру», — пишуть автори. — «Віра в те, що лідерство — дар, яким наділено нечисленних обранців долі, є чи не найпотужнішою перешкодою для розвитку потенціалу людини».
Кузес та Баррі спростовують п’ять міфів, на яких ґрунтуються такі припущення. Наприклад, одним із них є міф про талант. «Талант дуже сильно переоцінено», — наголошують вони. Під час свого дослідження, коли було опитано тисячі представників різних організацій цілого світу, автори зробили висновок стосовно того, що прагнення вдосконалення, сила характеру та активне бажання залучати до сфер своїх зусиль інших людей — набагато важливіше, ніж здібності, котрими наділяє нас природа.
Або ще один поширений міф, який гласить: щоб підвищити шанси на успіх, потрібно розвивати свої сильні сторони і делегувати іншим речі, які вам вдаються не надто добре. І насправді, дуже просто знайти виправдання своєму небажанню робити те, що здається складним або нецікавим. Наприклад, чому б не сказати: «Взагалі-то, я не найкращий комунікатор – тому й не берусь роз’яснювати людям абстракті для них цілі». Але дослідження Кузеса та Баррі показало, що найспішніші лідери взяли за звичку ставити перед собою завдання, котрі змушують їх виходити за межі своїх слабких сторін.
Тож, як стверджують автори, ефективне лідерство — це майстерність, яку може освоїти будь-хто, хто лише цього прагне. А п’ять базових засад, які пропонуються в книзі, допоможуть із найбільшою користю для себе пройти крізь цей процес. Самоаналіз та бажання навчатись на досвіді, який ми отримуємо — ось що в першу чергу потрібно тим, хто вирішив вдосконалюватись як лідер.
Автори наголошують на важливості безперервного навчання. За їхніми словами, «організації, які мають високу культуру лідерства, із фанатичною впертістю роблять навчання пріоритетом, створюючи для цього широке коло системних можливостей». Високоефективне лідерство — це звичка, над якою потрібно працювати щодня. «Ви й так вже ведете за собою людей — просто це трапляється недостатньо часто», — зауважують Кузес та Познер.
Втім, рекомендації, які містяться в книзі, попри їхню беззаперечну цінність, більшою мірою носять абстрактний характер. Бо автори практично не аналізують контекст, в якому реалізується лідерство. Визнаючи, що «сутністю провідництва є стосунки, а не просто особисті прагнення лідера», Кузес та Познер все-таки концентруються на лідері як на індивіді. Але чи може бути хороше лідерство у поганій організації?
«Ніхто не може зробити з вас лідера — ви самі мусите розвинути в собі це вміння», — пишуть автори. Можливо, в цьому слід шукати підказку, чому принаймні частина коштів, що вкладаються в програми розвитку лідерства, йдуть «на вітер». Зрештою, культура організації визначає, чи можуть люди на всіх її рівнях розкрити свій лідерський потенціал. Напевно, це й повинно стати стрижнем дискусій, що ведуться навколо провідництва.
За матеріалами strategy+business.
1 Книга увійшла до переліку «Найкращі бізнес-книги 2016-го року» (категорія «Талант і лідерство») за версією видання strategy+business.
|
