Наука змінюватися

Масштабні кризи змінюють спосіб нашого життя, часом змушуючи рухатися в більш позитивному руслі. Але, скільки з таких зрушень залишаються з нами, коли все починає повертатися до норми? Чи вдається нам долати притаманну людям схильність піддаватися спокусам, виявляти надміру впевненість у собі та забувати про те, про що зручніше не пам’ятати? І взагалі, як найкраще досягти конструктивних змін у своїй поведінці?

Ставлячи занадто амбітні цілі та формулюючи грандіозні плани, ми наражаємось на майже неминуче розчарування, бо хочемо якнайшвидше отримати результати, які вислизають від нас через свою нереалістичність. Набагато дієвіша стратегія — це визначити внутрішні перепони, які заважають нам досягати бажаних цілей, а далі продумати, як їх долати. Такою є стрижнева теза книги Кеті Мілкмен (Katy Milkman) «How to Change: The Science of Getting from Where You Are to Where You Want to Be» («Як змінюватися: наука долання відстані — з місця, де ви перебуваєте зараз, у пункт, до якого прагнете потрапити»).

Мілкмен, професорка Вартонської бізнес-школи, займається дослідженням поведінкових змін. На її переконання, коріння проблеми полягає не в тому, що змінюватися важко, а в тому, що, часто намагаючись щось трансформувати в собі, ми використовуємо неправильну тактику. Наприклад, ви можете стати членом спортивного клубу; використовувати додаток, який допоможе відстежувати прогрес у тренуваннях; поділитися з друзями цілями, які визначили для себе. Але це мало що дасть, якщо перспектива виконання фізичних вправ вас не приваблює. Натомість, знайшовши спосіб отримання певного задоволення від занять (скажімо, слухаючи аудіокниги під час тренувань), ви значно підвищите свої шанси на успіх.

Щоб змусити себе змінитися, потрібні самоусвідомлення, набір певних умінь та величезне бажання. Тут вам не дуже допоможуть універсальні стратегії, описані у багатьох книжках, присвячених самовдосконаленню.

Наука поведінкових змін вимагає діагностування проблем, їхнього тривалого «лікування» та відстежування позитивних зрушень.

Мілкмен випробовувала на собі багато з того, що вивчає як дослідник. Так, займаючись тенісом, вона усвідомила, наскільки важливим є розуміння суперника. Звідти з’явилася ідея долання внутрішніх перепон (або «опонентів»). Граючи в теніс, ви можете не звертати увагу на суперника, робити те, що є для вас найкомфортнішим та вірити, що все завершиться добре. Але діючи так, ви неминуче програєте. Щоб перемогли сильніших — потрібно вивчити їхні слабкі сторони та навчитися це використовувати.

Поведінкові «опоненти», які описує Мілкмен, знайомі багатьом. Це складність щось розпочати, імпульсивність, відкладання «на потім», лінь, брак впевненості в собі та небажання виглядати «диваком», йдучи всупереч якимось усталеним нормам чи правилам. Спираючись на дані численних наукових досліджень, авторка пропонує стратегії, які дають чіткі відповіді на питання — де та як слід долати кожну з перепон. Наприклад, кожен із нас знає, що аби про щось не забувати (скажімо, вчасно приймати ліки, застібати ремінь безпеки тощо), варто використовувати якісь «нагадувалки». Проте щоб вони спрацьовували, акт нагадування має відбуватися безпосередньо перед подією. Також велике значення має конкретність формулювання наміру. Наприклад, слід сказати собі не «Я прийматиму ліки двічі на день», а «Я прийматиму ліки двічі на день, відразу після сніданку та вечері».

Стимули для виконання зобов’язань, «які замикатимуть нас у просторі зроблених виборів, водночас спонукаючи рухатися в напрямі позитивних результатів» можуть бути однаково дієвими, незалежно від ступеня їхньої жорсткості. Так, перспектива сплатити штраф у сумі $16 тис. за невиконання зобов’язань (було укладено контракт) спонукала одного підприємця реалізувати три амбітні цілі за три місяці (серед яких було написання книжки та здійснення стрибка з парашутом). У свою чергу, кілька лікарів підписали зобов’язання (менш жорсткий стимул репутаційного характеру) не виписувати антибіотики, якщо в цьому немає потреби, в результаті чого кількість необґрунтованих призначень скоротилася на третину.

Деякі з рекомендацій Мілкмен безпосередньо стосуються керівників організацій. Наприклад, уважно ставтеся до того, кому ви приділяєте час. Ви з більшою імовірністю досягнете своїх цілей, якщо люди з вашого оточення демонструватимуть віру у ваші здібності, бо таким чином формуватимуться позитивні очікування. Пропонуйте поради іншим. І не лише тому, що це може принести комусь користь; крім усього, ви самі можете отримати переваги від ефекту «кажу, бо вірю».

Хоча більшість із нас скептично ставиться до новорічних зобов’язань, за даними авторки, вони спрацьовують у 20% випадків. Науковці пояснюють це тим, що значною мірою перебіг життя сприймається нами не в лінійному вимірі, а так мовби ми є героями роману із багатьох глав. Коли відкривається нова глава, ви можете відчувати, що щось змінюється у вашій ідентичності і разом із цим з’являється ефект «розпочати з чистого аркушу».

Мілкмен рекомендує не забувати про здоровий глузд — виявляти наполегливість та завзяття лише у певних межах.

Хоча усталений розпорядок і сприяє формуванню звичок, тут теж важливо не перестаратися. Потрібно врахувати фактор непередбачених подій, через які вам може бути важко виконувати свій план і, відповідно, закріплювати бажані зміни. У рамках одного експерименту група людей, яких стимулювали відвідувати спортивний зал за гнучким графіком, тренувалася регулярно і у підсумку це стало для них звичним. А результати представників іншої групи, які погодилися займатися у фіксований час, були гіршими. Авторка пояснює це тим, що якщо через певні обставини люди не йдуть до спортзалу в призначений час, вони, як правило, не компенсують це тренуванням в інший день.

За матеріалами strategy+business.