Невидима грань: Розвиток стратегії до нового рівня завдяки інтелектуальній власності
The Invisible Edge: Taking Your Strategy to the Next Level Using Intellectual Property
Найпомітнішою книгою на тему стратегії цього року стала "Невидима грань: Розвиток стратегії до нового рівня завдяки інтелектуальній власності" (The Invisible Edge: Taking Your Strategy to the Next Level Using Intellectual Property). Автори — Марк Блаксіл (Mark Blaxill) та Ральф Екхарт (Ralph Eckardt), колишні співробітники Boston Consulting Group, які сьогодні мають власну практику.
Інтелектуальна власність (Intellectual Property або IP) часто асоціюється виключно з патентами та юридичними правами на плоди творчої роботи. Але таке розуміння дуже обмежено. Насправді, інтелектуальна власність — це набагато більше, ніж патенти; це також торгівельні марки, копірайти, бренди, і різноманітні "секрети" компанії — таємні знання, які дозволяють залишатися їй конкурентоспроможною. Якщо дивитися з цієї позиції — тоді до інтелектуальної власності можна віднести всю сферу управління знаннями. І знову ж таки, інтелектуальна власність — це не тільки і не стільки юридична категорія, скільки бізнес-категорія, яка, на думку авторів, занадто важлива, щоб повністю віддавати її в руки юристів.
Блаксіл та Екхарт переконані, що компанії, яким вдається досягнути найвищих прибутків, володіють перевагами, які ефективно обмежують конкуренцію. "Як відомо, варто конкурентові зачути прибуток, як він відразу кинеться у потенційно вигідну сферу, тому логічно припустити, що без певної форми захисту, безліч організацій різного розміру і виду швидко копіювали б інновації провідних компаній, залишаючи останніх без прибутків". Точка зору авторів є своєрідним продовженням концепції Майкла Портера, який наголошував на важливості диференціації як захисту від конкурентів.
Основна думка, яка "червоною ниткою" проходить через всю книгу: "Інновації без захисту — це своєрідна форма корпоративної філантропії". І ми дуже часто спостерігаємо це у реальному житті, коли менеджери компаній спонукають своїх підлеглих до інновацій, навіть не замислюючись про те, як використати та захистити їхні результати.
Блаксіл та Екхарт називають три способи захисту результатів інновацій як інтелектуальної власності: контроль, співробітництво та спрощення. Контроль — це найпростіша та найбільш зрозуміла річ. Наприклад, успішність компанії Gillette пояснюється саме відмінним вмінням контролювати. Перш, ніж компанія випустила бритву із трьома лезами, вона запатентувала технологію 5-ти, 7-ми і т. п. лез. Більше того — вони запатентували форму, геометрію, покриття, захист лез і багато інших аспектів. Як наслідок — їм довелося оформити не менше 30 патентів. Але це дало свої результати.
Окрім контролю, компанії можуть забезпечити захист своєї інтелектуальної власності завдяки взаємодії з іншими. Мережа постачальників, з якими співпрацює Toyota Motor Corporation — це знане джерело конкурентної переваги. Якщо навіть хтось захоче скопіювати Тойоту — йому це навряд чи вдасться, оскільки досягнути наскільки широких та вигідних партнерських зв'язків надзвичайно складно.
Насамкінець, спрощення — це вміння встановлювати стандарти у галузі. Тут автори досліджують різницю між відкритою та закритою архітектурою, пояснюючи, чому відкриті стандарти часто виявляються більш вигідними. Вони встановлюють правила та взаємозв'яки і всі, хто спробує прийти у цю сферу після вас, будуть вимушені користуватися цими стандартами. Головний парадокс полягає в тому, що спрощення, замість того, щоб полегшити можливість скопіювати ваші досягнення для конкурентів, призводять до того, що ви потрапляєте у центр мережі і стаєте прикладом для наслідування. Але перевершити вас у такій позиції практично неможливо.
Ярослав Федорак, за матеріалами strategy+business.
|
