Зворотній бік глобалізації

Всі ми знаємо про те, що глобалізація спричинила глибинні трансформації у різних галузях економіки, але при цьому не завжди пов’язуємо масштабні зміни в організації бізнес-діяльності із нищенням укладу функціонування спільнот людей. У своїй пристрасній оповіді «Story of My People» («Історія мого народу») Едоардо Незі (Edoardo Nesi) показує, як інтернаціоналізація бізнесу рве на клапті «тканину» соціального життя його країни¹.

» Докладніше на Amazon

Із майстерністю істинного літератора Незі представляє історію текстильного підприємства, яке заснували його дід зі своїм братом. Роки після Другої світової війни були «золотими» для бізнесу. Економіка Європи стрімко розвивалася. Угоди укладалися під чесне слово, а ціни майже ніколи не обговорювалися. Так тривало три десятиліття, впродовж яких Прато перетворювалося в центр складної текстильної екосистеми, «безглуздо роздрібненої, але водночас напрочуд ефективною». Прибутки текли до родини Незі рікою. Автор книги й досі бачить привиди своїх предків на пустих місцях за родинним столом, котрі «попивають мартіні... та шаленіють із радощів, тішачись усьому, що мають, — своїм будинкам на морському узбережжі, Ferrari, яхтам, елегантному одягу та таким ж яскравим, як і вони, прихильникам». Так і хочеться вигукнути вслід за Френсісом Скоттом Фіцджеральдом (Francis Scott Fitzgerald): «Що це були за дні!» На жаль, розквіт майже завжди несе у собі початки зів’янення та вгасання.

Розмірковуючи про коріння економічної катастрофи, що вразила Прато та Італію в цілому, Незі частково покладає провину на самих виробників. Адже вони вірили в те, що «і в третьому тисячолітті зможуть виробляти ті ж самі тканини... та продавати їх звичайним клієнтам на звичайних ринках», не усвідомлюючи при цьому, що більшою мірою є митцями, а не виробниками, — наслідниками вікових традицій, котрим дається лише один шанс у житті.

Втім, на переконання автора, головна відповідальність за сумний стан справ у галузі лежить на політиках та економістах, які, розтрубивши про переваги глобалізації, віддали «ключі» від економічного майбутнього своєї країни стороннім гравцям. Припущення ж стосовно того, що китайські ринки стануть рушіями зростання економіки Італії, виявилося кардинально неправильними. Представники новоспеченого середнього класу Китаю далекі від того, щоб оцінити вишуканість, властиву марці «Зроблено в Італії». Тож китайські виробники, скопіювавши дизайн готових тканин, розпочали їх дешеве масове виробництво на підприємствах своєї країни. Хоча, згідно Незі, такі глобальні бренди, як Ferrari і Armani, можливо, й надалі процвітатимуть, все одно під їхнім покровом може вміститися небагато людей.

«Китаїзація» текстильної галузі відбувається не лише на теренах Китаю, але й у самому Прато. Зараз це друге «китайське» місто Італії. Серед його 200 тис. жителів — приблизно 10 тис. легальних та 40 тис. нелегальних емігрантів з Китаю. Останні працюють у 3,5 тис. фірм, де інколи також і живуть, дуже часто у жахливій тісноті. «Навіть найпотужніші слова, найдосконаліші концепції втрачають свій зміст перед лицем історії, сюжет якої обертається навколо страхітної байдужості та експлуатації тих, хто опинився на узбіччі життя, — пише Незі. — Усі її герої — жертви ланцюга брехливості, який бере свій початок у глибоко спотвореній ідеї про те, що є людською працею».

Що відбуватиметься далі? Чи залишаться кошмари міжетнічних сутичок на вулицях Прато в уяві автора? Книга закінчується описом демонстрації на головній площі міста, під час якої Едоардо Незі разом з іншими учасниками несе кілометровий прапор із тканини, виробленої у Прато. «Я не впевнений, куди ми рухаємося, але знаю напевно: ми не стоїмо на місці», — зазначає автор у завершенні своєї праці.

За матеріалами strategy+business.

¹ Ця книга визнана найкращою у категорії «Історії компаній» переліку «Найкращі книги 2013-го року» за версією видання strategy+business.