Нова філософія прогресу: якою вона повинна бути?
Видавець нової книги Дугласа Рашкоффа (Douglas Rushkoff) «Throwing Rocks at the Google Bus» («Кидання каміння в автобуси Google») (Portfolio, 2016), порівнює автора з Тома́ Пікетті (Thomas Piketty) та Еріком Брінолфссоном (Erik Brynjolfsson) — обидва економісти, які протягом останніх років здобули широке визнання. Проте Рашкофф, дослідник медіа-сфери (відомий, зокрема, як автор понять «медіа-вірус», «цифрове покоління» та «соціальна валюта»), не економіст. Більше того, він категорично не приймає ані ідеї подолання нерівності за рахунок перерозподілу багатства, яку висунув Пікетті, ані пророцтв Брінолфссона щодо «другої машинної доби».
Причину такого неприйняття пояснює підзаголовок книги — «How Growth Became the Enemy of Prosperity» («Як зростання стало ворогом благополуччя»), котрий є розвитком тез, висунутих у попередніх працях автора; наприклад, у «Life Inc» («Корпорація "Життя"») чи в «Program or Be Programmed» («Програмуй або запрограмують тебе»). Але при цьому Рашкофф зміщує акценти, фокусуючись не стільки на економічних та технологічних аспектах цивілізаційного розвитку, скільки на його соціальному складнику. Рашкофф висуває у книзі дуже сміливу думку, стверджуючи: ми повинні зрозуміти, що цифрова технологія дає нам змогу впровадити нову «соціальну» операційну систему, з тим аби змінити систему, успадковану від промислової доби, яка намагалася впорядкувати людське життя, усуваючи з нього фактор непередбаченого безладу.
Як зазначає автор, суто економічний підхід, котрий обстоює кібер-еліта, не дозволить наблизитись до бажаного для людства майбутнього. Замість того, щоб віддавати розвиток технології на волю ринку або закликати до впровадження режиму регуляції, котрий сповільнить науково-технічний прогрес, Рашкофф пропонує третій шлях, який він називає «технологічним дистрибутизмом». В основі дистрибутизму лежить засада субсидіарности, що означає: масштаб будь-якої організації (неважливо, чи це корпорація або урядова структура) повинен бути таким (не більшим і не меншим), який би дозволив їй досягати своїх цілей. Цей підхід ґрунтується на визнанні права приватної власності, відводячи при цьому важливу роль уряду, котрий мусить втручатись, аби організації не ставали too big to fail (коли, аби уникнути «вибуху» передбачених і непередбачених проблем, їх доводиться рятувати за державні гроші від банкрутства).
На переконання Рашкоффа, єдиною альтернативою киданню із одного «глухого кута» в інший або кружлянню між капіталізмом і соціалізмом (яке ми спостерігали протягом попереднього століття) є філософія благополуччя, котра мусить витіснити ідеологію зростання. Для цього ми повинні кардинально переосмислити те, що знаходиться поза полем нашого зору. Але жодного луддизму, — застерігає автор. (До речі, назва книги відсилає нас до недавніх подій, коли деякі жителі Сан-Франциска киданням каменів висловили своє роздратування тим, що Google безкоштовно доставляє власними автобусами добре оплачуваних працівників із різних районів міста у свій приміський кампус.) Рашкофф закликає нас скористатися перевагами, які дає цифрова технологія, для того щоб відновити домінуючу роль людини у суспільстві, котре зараз стрімко котиться в майбутнє, де володарюватимуть машини.
Автор наводить чимало прикладів організацій, яким вдалося поставити на перший план благополуччя, а не зростання. У книзі розглядаються такі добре відомі типи утворень, як корпорація суспільних вигід (benefit corporation), компанія у власності працівників (employee-owned business) та кооператив. Хоча поки що такі спроби більш рівномірного розподілу багатства виглядають скоріше гарними намірами, ніж інструментом здійснення глибинних трансформацій, Рашкофф наголошує: ми відчайдушно потребуємо нової «операційної системи». Що ж, це твердження навряд чи можна спростувати.
Нещодавно під час виступу економіст Лоуренс Саммерс (Lawrence Summers) згадав, як будучи студентом-випускником він повірив Нобелевському лауреатові Роберту Солоу (Robert Solow), котрий тоді казав, що не варто перейматись проблемою впливу автоматизації на зайнятість та структуру галузей. Проте, як зазначив Саммерс, він більше не вважає, що автоматизація не має глибинного трансформаційного ефекту. І ще, він наголосив, що, швидше всього, кардинально змінилися і ми.
Рашкофф також вважає, що технологія має на нас дуже суттєвий вплив. Соціологи можуть скільки завгодно називати таку думку «технологічним детермінізмом», але їхні заперечення не можуть завадити інструментам, котрі ми використовуємо, змінювати нас.
Рашкофф спирається на філософію дистрибутизму, яку було вперше сформульовано в рамках соціального вчення католицької церкви. 1891-го року папа Лев XIII виклав її основні тези в енцикліці «Rerum Novarum», яка в англійській версії має підзаголовок «Rights and Duties of Capital and Labor» («Права та обов’язки капіталу і робочої сили»). У своїй останній енцикліці папа Франциск (котрого називають «соціалістом» за його критику ринку) зауважив, що зараз ми живемо у «технократичній парадигмі» або у світі, де технологія «керує» людством.
Дуглас Рашкофф не католик. Але він радикально мисляча людина, котра намагається суттєво розширити рамки розмови щодо «рятування капіталізму». Рашкофф розглядає, як філософія благополуччя людства може стати альтернативою механістичній гонитві за зростанням. Водночас автор «Throwing Rocks…» є техно-реалістом, котрий уникає крайнощів як утопічного, так і антиутопічного мислення. Протягом останніх 20-ти років Рашкофф уважно спостерігає, як інтернет поступово бере над нами контроль. Отже, його ідеї, ймовірно, відіграють дуже суттєву роль у формулюванні нової «парадигми людства». Адже все більше людей усвідомлює, що прогрес, рушієм якого є безперервно зростаюче споживання, не має жодного сенсу.
За матеріалами strategy+business.
|
