Шлях до продуктивності: як побороти лінь

Нікому не подобається нікуди не встигати, зривати терміни виконання, проводити зустрічі так-сяк та ще й відчувати, що робота починає заповнювати все життя. Не дивно, що питання підвищення власної ефективності цікавить майже кожну людину. Як стверджує лауреат Пулітцерівської премії Чарльз Дахігг (Charles Duhigg), щоб досягти бажаного рівня продуктивності, ми мусимо виявити силу волі та змусити наш мозок думати краще.

» Докладніше на Amazon

У своїй новій книзі «Smarter, Faster, Better: The Secrets of Being Productive in Life and Business» («Розумніше, швидше, краще: секрети продуктивності в житті та бізнесі») Дахігг визначає продуктивність як «найкраще використання нашої енергії, інтелекту та часу для отримання бажаних результатів якомога меншими зусиллями».

Як сказав автор в одному зі своїх інтерв’ю, єдине, що відрізняє по-справжньому ефективних індивідів від решти з нас — це здатність «організовувати своє життя у спосіб, який спонукав їх глибше думати». Обґрунтовуючи цю тезу, Дахігг вдається до даних академічних досліджень, а також до прикладів із практики дуже різних організацій, серед яких — ФБР, Google, Бродвейський театр, державна школа та зал слави покеру. Книга містить вісім інструментів, котрі, на думку автора, лежать в основі того, «чому деяким людям та компаніям вдається зробити так багато».

Одним із способів досягнення високої продуктивності є здатність використовувати переваги колективного інтелекту. Автор наводить дані досліджень, котрі показують, що найкраще це вдається командам, які відрізняє клімат емоційної безпеки. Дослідження Google також підтвердило, що ознакою здоров’я команди є відкритість спілкування; вміння вислуховувати кожну людину, не перериваючи та вдумуючись в її слова; втримування від швидкої оцінки емоційних реакцій, конструктивний конфлікт. Хоча це аж ніяк не означає ввічливості спілкування. Лорн Майкелс (Lorne Michaels), продюсер телешоу «Saturday Night Live» («Суботнім вечором в прямому ефірі») розповів автору різні історії колізій та сутичок, що постійно трапляються в команді сценаристів. «Зрештою, команда чи не-команда — яка різниця? Мені потрібна компанія індивідуальностей — також я хочу, аби всі ми чули один одного і щоб ніхто не розчинився в групі», — зауважив він.

Серед інших передумов високої продуктивності — вміння «побачити ліс за деревами», або сфокусуватись на критично значущій інформації, не випускаючи з поля зору загальної картини. Дахігг ілюструє цю тезу на прикладі катастрофи авіалайнера компанії Air France, який 2009-го здійснював рейс з Ріо-де-Жанейро до Парижу. Через обмерзання системи вимірювання швидкості повітря відбулося відключення автопілоту. При цьому пілот, який несподівано для себе перейшов у режим ручного керування, став жертвою «когнітивного тунелювання», що означає концентрування уваги на першій речі, котра потрапляє до поля зору, але яка не обов’язково є найважливішою. У даному випадку вся увага пілота сфокусувалась на вирівнюванні крил і він не зауважив, як почав підніматись ніс літака, що призвело до різкого зниження підйомної сили. Льотчик так і не зміг вийти за межі розумового «тунелю», оцінити ситуацію та скорегувати свої дії. «Що сталося?», — запитав він за дві секунди до того, як літак впав в океан.

Щоб заспокоїти розум та не втратити фокус в умовах хаосу, потрібна ментальна модель, яка б була свого роду «риштуванням» для «лавин інформації, що безперервно циркулюють навколо нас». Автор рекомендує розвивати в собі здатність передбачення — розглядати ймовірні сценарії розвитку подій. Саме так підходив до справи пілот літака австралійської компанії Qantas, який 2010-го року виконував рейс за маршрутом Лондон-Сингапур-Сидней. Перед кожним польотом екіпаж продумував ймовірні способи реагуванні на різні варіанти непередбачених подій. А коли під час зазначеного вище рейсу відмовили двигуни та виявилось, що з 22 систем 21 — або повністю вийшла з ладу, або зазнала пошкоджень, пілот уявив, що управляє простим одномоторним літаком, на якому літав на початку своєї кар’єри. І замість того аби панікувати через те, що не працює, екіпаж сконцентрувався на тому, що працює. У підсумку екіпажу вдалося посадити літак у Сингапурі.

Також автор переконливо доводить, що знання статистики можуть знадобитися кожному з нас. Звертаючись до досвіду гравців у покер, Дахігг показує, як здатність ризикувати, прораховуючи різні ймовірності завершення подій, не випускаючи з поля уваги тривалої перспективи, може стати ключем до успіху. У книзі наводяться дані досліджень Каліфорнійського та Песильванського університетів, котрі говорять, що знання основ статистичних методів прогнозування технік на 50% підвищує точність наших передбачень. Секрет полягає в тому, щоб уявляти майбутнє як сукупність різних результатів (як успішних, так і невдалих) та навчитися приблизно оцінювати відносну ймовірність кожного з них. Більшість із нас схильна, здебільшого, концентруватись на позитиві та недооцінювати можливість зривів. Натомість, як зауважує автор, найуспішніші люди приділяють величезну кількість часу пошуку інформації щодо чиїхось невдач: читають, чому збанкротували компанії; розпитують колег, котрі не отримали просування, що пішло не так; та ставлять собі запитання, чому зустріч або телефонна розмова пройшла невдало.

У завершені книги автор намагається проілюструвати викладені в книзі ідеї, наводячи власний досвід їхнього застосування. Також він визнає, що пробувати реструктуризувати своє життя, перебуваючи в «м’ясорубці» буденних тисків, — вкрай складно. Отже, якщо немає сильного прагнення вибратись із лещат рутини та глибше обміркувати проблеми, з якими ми стикаємося, то не допоможе жодна книга. Дахігг рекомендує зупинитись та подумати, чи немає у вас відчуття, що щось мовби затягає все глибше та глибше та чи не відчуваєте ви приступів паніки через надмірний тиск викликів та зобов’язань. Якщо ж це так, то ви «приділяєте головну увагу не тим проблемам» і, як наслідок, можливо, вчиняєте непродуктивні дії: наприклад, відштовхуєте дитинку, коли вона потребує вашої допомоги або «тішите» себе уявними досягненнями, скажімо, затягуючись в якесь непотрібне листування, замість того щоб заглибитись у непросте, але дуже важливе завдання.

За матеріалами strategy+business.