Як за будь-яких обставин зберегти присутність духу
Напевно, кожному знайомий стан, коли після невдалого виступу чи інтерв’ю хочеться повернутись у часі назад та щось змінити. У своїй новій книзі «Presence: Bringing Your Boldest Self to Your Biggest Challenges» («Присутність: як з допомогою сили власного "я" подолати найскладніші виклики»)1 Емі Кадді (Amy Cuddy) показує, як навіть у найскладніших ситуаціях людина може незмінно функціонувати на піку своїх можливостей.
Будучи студенткою другого курсу, Ємі Кадді потрапила в ДТП, у наслідку чого отримала травму голови. Природа пошкодження була такою, що медики не могли сказати, які функції мозку порушено, чи зможе дівчина загалом одужати (а якщо так, то коли) не кажучи вже про її здатність продовжувати навчання. «Після травми голови людиною оволодівають розгубленість, неспокій та відчай; коли ж лікарі кажуть, що не знають, чого очікувати, а друзі — що ти змінився, звісно, розгубленість, неспокій та відчай лише зростають», — так описує Кадді свій тодішній стан. Попри всі несприятливі прогнози, вона успішно закінчила університет, поступила до аспірантури і з часом стала професором соціальної психології Гарвардської бізнес-школи. Але при цьому Ємі Кадді страждала від «синдрому самозванця»: вважала свої успіхи примхою вдачі та боялась, що оточуючі ось-ось викриють «обман».
Борючись із власною непевністю, Кадді одночасно вивчала свій стан як психолог та у підсумку прийшла до усвідомлення критичної значущості фактора «присутності». Ось як пояснює автор сутність цього поняття:
«Здатність бути присутнім виростає з віри в себе та з довіри до себе — до своїх справжніх чесних почуттів, своєї системи цінностей, своїх здібностей. Це важливо, бо якщо ви самі не вірите в себе, то як у вас повірять інші? Ми виступаємо перед двома людьми або перед п'ятьма тисячами, проходимо співбесіду при влаштуванні на роботу, переконуємо боса, що нам потрібно підвищити зарплату, представляємо свою бізнес-ідею потенційному інвестору — нам весь час доводиться робити те, що нас лякає… І саме повноцінна присутність (її ще можна назвати присутністю духу) дає нам сили діяти у такі моменти та бути на висоті».
Отже, в основі присутності лежить непідробність — не удавана, а щира віра в «здібності, які у вас насправді є, та вміння їх продемонструвати». Тому, як наголошує Кадді, техніки, які більшою мірою концентруються на зовнішніх поведінкових проявах, не дають бажаних результатів. У книзі наводяться дані досліджень, котрі свідчать про те, що лише переконування себе в чомусь («Я переможу!», «В мене це обов’язково вийде!») не приводять до зниження рівня кортизолу (це гормон стресу) і, відповідно, практично не впливають на загальний психологічний стан індивіда. Зрештою, про це ж саме говорить і простий здоровий глузд. Ми не можемо переконати себе в тому, у що по-справжньому не віримо. «Можливо, вам доводилося продавати товар, який вам не подобався, або переконувати іншу людину в істинності чогось, у що ви самі не вірили, — пише автор. — Ви були розгублені, відчували, що стоїте на хиткому ґрунті, — таке відчуття неможливо приховати; ви відчували себе обманщиком — тому що це і є обман».
Також автор звертає увагу на те, що дуже часто впевненість у собі плутають із самовпевненістю. «Як стало зрозуміло з моїх розмов з інвесторами, справжня впевненість у собі не означає сліпої віри в свою ідею, — пише Кадді. — Якщо людина насправді вірить у потенціал проекту, вона охоче працюватимете над усуненням його недоліків; бо метою підприємця буде не нав'язати проект кому-небудь, а допомогти іншим людям також побачити його в об'єктивному світі, щоб і вони могли внести вклад у його розвиток», а далі додає: «Справжня впевненість у собі живить готовність працювати на успіх справи; фальшива ж впевненість народжується з одержимості нав'язливою ідеєю та незмінно призводить до поганих стосунків, розчарувань та зривів».
Щоб досягти ефекту присутності, потрібно «позбутися кайданів, які заважають вам насправді виразити себе, а це означає змусити себе (нехай за допомогою "хитрих трюків") повірити, що ви реально здатні на багато що». Для цього автор рекомендує, зокрема, такий простий інструмент, як цільове практикування певних жестів та поз, що може допомогти людині змінити і свій внутрішній стан, і те, як її сприймає оточення. «Адже мозок слідує за сигналами, які йому безперервно надсилає тіло», — зазначає Кадді, підкріплюючи цю думку даними психологічних експериментів. Так, тримаючи в зубах олівець, що змушує нас посміхнутись, можна відчути себе щасливішим. А, прийнявши усього на пару хвили так звані пози впевненості (наприклад, підняти руки в формі V, стати в повний ріст, взявшись руками в боки, або впертись руками об стіл), ми, готуючись до зустрічі з незнайомим людьми чи неприємної розмови, можемо заспокоїтись, зібратись із силами та досягти найкращого результату — як для себе, так і для оточуючих.
Але все-таки наскільки реально досягти стійких змін? Емі Кадді звертається до праць психолога Керол Двек (Carol Dweck), яка, розподіляючи всіх людей на дві категорії — 1) тих, хто фокусуються на процесі, і 2) тих, для кого найважливішим є результат, — стверджує, що саме представникам першої групи найкраще вдається досягти позитивних особистісних трансформацій. А з цього випливає, що в принципі нам під силу доводити бажані поведінкові зсуви до рівня звички. При цьому автор рекомендує не ставити перед собою малореалістичні масштабні цілі, бо неспроможність їх реалізувати породжує в нас відчуття провалу, що знеохочує рухатись далі (саме тому наші новорічні зобов’язання, здебільшого, не спрацьовують), а просуватись вперед невеликими кроками, досягаючи малих змін вже в даний момент, не відкладаючи це «на завтра».
За матеріалами strategy+business.
1 Книга увійшла до переліку «Найкращі бізнес-книги 2016-го року» (категорія «Талант і лідерство») за версією видання strategy+business.
|
