Як загартовуються лідери

Лідерські якості — це даний природою дар чи вміння, яке можна набути? Саме це питання піднімає Майкл Маккінні (Michael McKinney), засновник LeadershipNow, в статті, де він розмірковує над книгою Ненсі Коен (Nancy Koehn) «Forged in Crisis: The Power of Courageous Leadership in Turbulent Times» («Загартовані кризою: сила мужнього лідерства в неспокійні часи»).

Лідерський розвиток — це шлях, яким маєте пройти особисто ви. Що більше ви вдосконалюватиметеся як особистість — то кращими ставатимуть ваші лідерські вміння. Припущення про те, що, опинившись поблизу видатного лідера, ви зможете перейняти його майстерність, абсолютно не відповідає дійсності. Більше того, намагаючись відтворити ту чи іншу якість свого наставника в надії, що станете таким же, як і він, ви ставите під загрозу процес свого становлення як провідника.

Але є принципи, які можуть скерувати вас у правильному напрямі. Сутність деяких із них розкриває Ненсі Коен (Nancy Koehn) у своїй книзі. У фокусі її уваги — п’ять видатних постатей: полярний дослідник Ернест Шеклтон (Ernest Shackleton), 16-й президент США Авраам Лінкольн (Abraham Lincoln), легендарний аболіціоніст Фредерік Дуглас (Frederick Douglass), лютеранський пастор Дітріх Бонхоффер (Dietrich Bonhoeffer), який наважився протистояти нацизму, та Рейчел Карсон (Rachel Carson), вчений-біолог та невтомний захисник довкілля.

Коен цитує письменника Девіда Фостера Воллеса (David Foster Wallace), який називає істинним лідером індивіда, «котрий може допомогти нам подолати обмеження, які створюють лінь, егоїзм, слабкість і страх, та допомагає робити щось краще і важче — те, що ми не спромоглися б зробити своїми силами». Славетний футбольний тренер Том Лендрі (Tom Landry) висловився так: «Лідерство полягає в тому, щоб змусити когось робити те, що він не хоче робити, аби досягти того, чого він хоче досягти. А Генрі Кіссінджер (Henry Kissinger) сказав: «Завдання лідера — провести своїх людей звідти, де вони є зараз, туди, де ніхто з них ще не був». Тобто йдеться про дуже цілеспрямований вплив. Ця здатність не з’являється сама по собі. Ми мусимо її розвивати. І це доступно для кожного. Лідерами не народжуються — лідери загартовуються.

Кожний із героїв книги на піку кризової ситуації стикнувся з невизначеністю в її крайньому появі. Шеклтон, опинившись зі своїми людьми на дрейфуючій крижині в Антарктиці, намагався доставити їх додому живими. Ставши президентом, Лінкольн став перед небезпекою розпаду Союзу американських штатів. Збіглий раб Дуглас, очікуючи з дня на день, що його спіймають, мріяв про звільнення чорних американців з рабства. Бонхоффер, спираючись на силу своєї віри, протистояв абсолютному злу в мурах гестапо. Борючись з раком, Карсон знаходила енергію для завершення книги «Silent Spring» («Мовчазна весна»), яку писала в надії спасти планету.

Криза може «зламати» одного індивіда та дати поштовх до народження лідера в іншому. Коен представляє висновки, яких через болісні роздуми дійшли герої її книги, опинившись на межі між життям і смертю.

Вони зробили себе лідерами — а не народилися ними

Ці індивіди «ставали дієвими лідерами у міру того, як йдучи своїм шляхом, намагалися зрозуміти, що відбувається навколо, зазнаючи невдач та впадаючи в пучину розчарувань».

Вони були честолюбні, але до певної межі…

«Прагнення залишити свій неповторний "слід" було важливим для формування їхньої особистості. Проте, цікаво, що далі амбіції більше їх не мотивували, як раніше. Вони відкривали для себе вищу мету, яка давала імпульс до дій, силу та змогу перевірити себе». «І важливо, — додає Коен, — що частково їхнє лідерське становлення ґрунтувалося на прагненні підпорядкувати свої внутрішні рушії масштабнішій меті, пов’язаній із безкомпромісним служінням іншим».

Вони системно працювали над собою

Всі герої «Forged in Crisis» шукали можливості для зростання. «Це не було епізодичною діяльністю, а, швидше, проектом, який тривав ціле життя. Вони працювали над собою, робили певні висновки, розвивали психологічну стійкість та використовували ці ресурси, щоб ставати все дієвішими лідерами».

Вони усвідомлювали важливість самотності

Ці лідери навчилися відсторонятися від конкретної ситуації, аби подивитися на те, що відбувається, під іншим кутом зору. Вони «знали, як абстрагуватися від певного моменту, оцінити загальний контекст, проаналізувати, якою мірою їхні емоції впливали на сприйняття ситуації і лише після цього приймали рішення — що робити (якщо взагалі щось можна або потрібно було робити)». Рефлексії та самотність допомагали не втрачати фокусування на загальній картині подій.

Вони вміли управляти емоціями

У миті безнадії, які Бонхоффер назвав «граничною ситуацією», герої Коен були готові будь-що тримати свої емоції «у вузді». Йдеться не про вперте небажання побачити очевидне, або наносний оптимізм. Вони добре усвідомлювали, якій силі протистоять. «Тому використовували самоусвідомлення та емоційну дисциплінованість, щоб майже виключно сконцентруватися на тому, як зробити ще один крок вперед, хай навіть дуже малий». Ці індивіди усвідомлювали, що емоційна вразливість, яка змушувала їх страждати, також відкривала двері до нових і нових осяянь щодо себе та нових способів буття в цьому світі».

Вони відповідали, а не реагували

«Інколи недіяння було найкращою дією, яку могли вчинити ці лідери. Знов і знов президент Лінкольн протистояв виру власних емоцій (або емоцій тих, хто був навколо нього), аби не зробити поспішних кроків, які могли б скомпрометувати його вищу ціль. Навіть перебуваючи в стані повного спустошення, він міг приборкати свої почуття, не даючи їм стати імпульсом до дій, які завдали б шкоди питанням вищого порядку».

Вони виявляли психологічну стійкість

Хоча ці провідники не завжди бачили вихід, коли знаходилися на піку психологічної напруги, «вони клялися собі, що знайдуть спосіб обійти перепони, які поставали перед ними. Вони виходили з іншого боку лиха, не кидаючись у прірву сумнівів, не зраджуючи ані своїй місії, ані собі».

Всі п’ять індивідів, які фігурують у книзі, стали лідерам не тільки завдяки успіхам, а в основному завдяки провалам і помилкам. Провідники можуть з’явитися звідки завгодно. Коли ми шукаємо якихось величних героїв — це говорить про нерозуміння суті лідерства. Лідери — це звичайні люди в турбулентних обставинах, в яких випробовується сила їхньої особистості. Дуже часто вони перебувають у пригніченому стані, але все одно просуваються вперед. Потягом усього життя такі провідники цілеспрямовано витягають уроки, які допомагають їм зростати.

У завершенні Маккінні пише:

За матеріалами "Leadership Forged In Crisis", Leading Blog.