Не бійтесь казати «ні»
Часто доводиться чути про трагедії й скандали, котрих можна було б уникнути, якби комусь вистачило рішучості не виконувати дурні або навіть злочинні накази. У своїй новій книзі «Intelligent Disobedience: Doing Right When What You’re Told to Do Is Wrong» («Розумна неслухняність: як діяти правильно, коли вам кажуть вчиняти невірні дії») Айра Шалефф (Ira Chaleff)1 пише про те, коли та як слід відмовлятися від виконання неадекватних наказів та як знаходити кращі способи досягнення цілей.
Ті, хто знайомі з психологічними дослідами Стенлі Мілгрема (Stanley Milgram) та зі Стенфордським тюремним експериментом Філіпа Зімбардо (Philip Zimbardo), знають: люди, здебільшого, готові сліпо виконувати накази, що суперечать моральним й правовим нормам, а за певних обставин не задумуючись вчиняти жорстокості один до одного.
«У будь-який культурі навчання дітей слухняності — це органічна частина процесу соціалізації», — пише Шалефф. При цьому він зазначає, що прищеплювання персоналові звички ставити розпорядження під сумнів є надійним засобом запобігання різноплановим проблемам, які можуть вразити організацію (наприклад, відмовляючись виконувати розпорядження, що суперечать професійній етиці, бухгалтер може попередити негативні для бізнесу наслідки).
Автор звертає увагу на те, що в процесі нашого виховання майже (або взагалі) немає нічого, що могло б служити противагою зорієнтованості людини на покору. І якщо ви не є нігілістом від природи, вам буде важко ввійти у протистояння з особою, вищою за «рангом». А навіть якщо ви й належите до категорії тих, від кого в керівників постійно «болить голова», то, ймовірно, не знаєте, як чинити супротив чиємусь безглуздю у конструктивний спосіб.
Шалефф пропонує використати для розв’язання людської проблеми приклад собак. Хоча у більшості випадків ми домагаємося від цих травин бездумного виконання наказів (на кшталт «сидіти!», «стояти!»), службові собаки, котрі використовуються як поводирі для сліпих, навчені «розумної неслухняності». Інакше кажучи, вони володіють вмінням розпізнавати та ігнорувати команди, що можуть завдати шкоди їхньому підопічному. Так, отримавши команду «вперед!» від господаря, вже готового вийти на проїзну частину, собака зупинить його в разі небезпеки (наприклад, наближення безшумного електромобіля), подавшись всім тілом назад. «Собака-поводир є ототожненням якості, котру ми прагнемо мати, а саме: робити, що потрібно в ситуації, коли нас змушують вчиняти те, чого робити не слід», — пише автор.
Аби змінити глибоко вкорінену культуру, в якій виконання розпоряджень в автоматичному режимі є нормою, Шалефф радить привчити працівників слідувати наступному алгоритму дій:
- переконайтесь, що розумієте сутність місії організації, цілі вашої діяльності, а також цінності, якими мусите керуватися при досягненні цілей;
- отримавши розпорядження, котре, як вам здається, суперечить місії, цілям чи цінностям, зверніться за додатковими роз’ясненнями, а потім ще раз оцініть наказ з тим щоб визначити джерело проблеми (скажімо, виконуючи його, ви порушуєте техніку безпеки праці, вчиняєте неетичні або противоправні дії тощо);
- вирішить для себе — виконувати розпорядження чи ні (а якщо можливо, запропонуйте прийнятний варіант альтернативних дій);
- візьміть на себе відповідальність за зроблений вибір.
Як досвідчений консультант Айра Шалефф дуже добре знає: неможливо подолати запрограмованість соціальної поведінки, що формувалася десятиріччями, просто вручивши кожному працівникові пам’ятку з інструкціями. Для цього потрібні тривалі зусилля — безперервне навчання персоналу та бажання менеджерів не просто миритися з виявами «розумної неслухняності», але й заохочувати їх, а дуже часто необхідно запроваджувати ще й глибокі організаційні трансформації, які б дозволили усунути перепони, що стають на заваді потрібним поведінковим змінам.
За матеріалами strategy+business.
1 Айра Шалефф також є автором книги «The Courageous Follower» («Мужній послідовник»).
|
