Хто повинен керувати сімейним бізнесом?

Сімейні компанії, керівниками яких є найняті менеджери, показують кращі результати в управлінні, ніж ті, керівниками яких є старші сини чи родичі. З такими висновками знайомить нас дослідження сімейного бізнесу. При цьому, компанії, які працюють у Франції та Великобританії і керівниками яких є старші сини, показують гірші результати управління, ніж компанії Німеччини та США.

Ці дані вдалося отримати завдяки дослідженню понад 700 компаній середнього розміру у Франції, Німеччині, Великобританії та США. Дослідження проводилося компанією McKinsey і дослідниками Лондонської школи економіки та брало за основу якісні характеристики управлінських практик у відношенні до вимірів продуктивності компанії (таких як: загальна продуктивність, частка ринку, зростання продаж, оцінка на ринку). На шкалі від одного до п'яти (де 5 — найвищий рівень і 1 — найнижчий), компанії США розташувалися на позначках відповідно 3,37 та 3,32, у той час як Франція та Великобританія показали дещо гірші результати — 3,17 та 3,09.

Якщо говорити про середній результат по всіх країнах, то індекс складає 3,2. Проте, дослідження вказує також і на те, що лише 36% сімейного бізнесу керуються менеджерами, найнятими ззовні, і саме ці компанії показують на 12% вищу продуктивність (Exhibit 1).

Єдиним можливим поясненням такої ситуації є те, що зовнішнє керівництво сімейного бізнесу бере найкраще від обох сторін. Сімейна власність змушує менеджерів приймати рішення, які сприятимуть довгостроковому процвітанню компанії. Члени сім'ї також зацікавлені у результатах прийняття рішень набагато більше, ніж будь-хто інший. Разом з тим, прийом керівників, які не належать до сім'ї, дає змогу залучати до бізнесу найкращі таланти. Проте, це ніяким чином не означає втрату членами сім'ї можливості впливати на ключові рішення, які будуть прийматися компанією.

Далеко не кожен сімейний бізнес знаходиться у його найкращій формі. Насправді, середній показник компаній, які керуються старшими синами — 2,9 — є на 10% нижчим, ніж загальний для всіх компаній. Дослідження показує, що старші сини керують 44% всього сімейного бізнесу у Франції та 50% у Великобританії. На противагу цьому, у США лише 30% сімейного бізнесу керується старшими синами і лише 10% — у Німеччині (Exhibit 2).

При більш детальному дослідженні даних стає очевидним, що бізнес, який керується старшими синами має 43% різниці в якості управління між компаніями у Франції та Великобританії і приблизно 28% різниці, між компаніями у Великобританії та США (Exhibit 3).

Превалювання підприємств сімейного типу, керівниками яких є старші сини, у Франції та Великобританії можна прослідкувати ще з феодальних часів. У цих країнах саме старший син успадковував власність сім'ї, в той час як у Німеччині власність ділилася порівну між синами. Проте, певну силу мають і податкові закони країн. Наприклад, у Великобританії при успадкуванні компанії вартістю понад $10 млн. людина звільняється від податків на 100%, у Франції — на 50%, Німеччині — 33%, а в Сполучених Штатах доведеться заплатити повний податок.

Автоматична передача сімейного бізнесу його прямому спадкоємцю може створити кілька проблем. По-перше, будь-яка компанія, яка виключає конкуренцію на найвищу посаду, автоматично втрачає найкращі таланти. Більше того, будь-яка людина, яка знає, що керуватиме компанією "за правом крові" докладатиме набагато менше зусиль для самоосвіти та розвитку, ніж та, яка очікує змагання за посаду у компанії.

Порада, яка допоможе уникнути більшості проблем, є доволі простою — компаніям слід приділяти достатню увагу плануванню кар'єрного зростання та просування працівників всередині компанії. В такому випадку сімейне керівництво буде анітрохи не гіршим, а, можливо, навіть кращим, ніж будь-який інший тип керівництва.

За матеріалами "Who should—and shouldn't—run the family business", The McKinsey Quarterly (Number 3).