Бос-жартівник: це добре чи погано?

Дехто вважає, що вміння пожартувати — це ознака професіоналізму керівника. Чи це завжди так і який тип жартів є доречним?

Дослідження показують, що гумор як засіб розрядити атмосферу в офісі допомагає поглибити емоційні зв’язки працівників з організацією та підвищує рівень їхньої вдоволеності й продуктивності; а інколи навіть дозволяє зменшити напругу в стосунках між босом та підлеглими і в цілому зробити робоче середовище комфортнішим. Тому, прагнучі розвинути це вміння та розширити свій «репертуар» жартів, чимало управлінців наймають коучів. Проте «дотепний» бос має добре подумати перед тим, як розпочати чергову нараду з жарту, — зазначається у висновках дослідження¹, під час якого вивчалися «за» і «проти» використання гумору керівниками.

Автори підійшли до свого дослідження з позицій теорії «нешкідливого порушення» (в її контексті «порушення» — це все, що не відповідає нашим уявленням стосовно норм, які ствердилися в нашій свідомості як правильні; «нешкідливе» — те, що не створює загрози для тих, хто стає предметом жарту»).

Наприклад, жарт — «Що спільного мають динозаври і чесні юристи? — І одні, і другі вже давно вимерли» — порушує традиційне сприйняття представників цієї професії як людей бездоганної репутації і при цьому нікого не ображає. Але, як зауважують автори, якби цей жарт супроводжувався натуралістичними подробицями, скажімо, ілюстраціями, де представлено правників, котрі відійшли в небуття, він втратив би свою безвинність. Бо надмірне порушення звичних уявлень, яке несе в собі образу чи загрозу, ніяк не може розцінюватися як дотепність.

Коли керівники жартують — вони надсилають сигнал про допустимість порушення норм. Крім цього, таким чином вони висловлюють намір увійти в менш формальні, відносно ліберальні стосунки з підлеглими, що в ідеалі має сприяти більшій щирості розмов, швидшому розв’язанню конфліктів та кращій якості сесій мозкового штурму. Проте дослідники стверджують, що використання гумору може мати суттєві недоліки.

Аби вивчити, як жарти керівників впливають на поведінку підлеглих, автори провели два окремі опитування в Китаї і в США, що дозволило зрозуміти роль чинника гумору в різних робочих культурах. В обох випадках були отримані аналогічні результати.

Респондентам ставили запитання стосовно обсягу використання керівниками гумору на роботі та сприйняття працівниками — що є прийнятним, а що виходить за межі допустимого. Також опитані наводили приклади порушення норм, яке здійснювали вони (від висміювання колег до крадіжок офісного приладдя).

Дослідники виявили чітку кореляцію між частотою використання гумору керівниками і тим, наскільки порушення офісних норм було прийнятним у сприйнятті співробітників та в якій мірі такі поведінкові прояви мали місце. Боси є рольовими моделями, і якщо вони жартують, наприклад, на тему завищення цифр у звіті про витрати, то працівники з більшою ймовірністю вдаватимуться до підробок.

Також, як зазначають дослідники, неабияке значення має стиль жартування. Якщо гумор супервайзерів в основному сприяє підвищенню рівня залученості персоналу та робить спілкування між керівниками і підлеглими змістовнішим — то агресивні жарти (як-от висміювання чи недоброзичливе «підколювання») мають зворотний ефект: стають причиною відволікання уваги співробітників, виснажують їх психологічно та формують відчуття емоційної відірваності від роботи.

Автори підкреслюють, що їхні рекомендації стосуються не відмови від гумору в робочому середовищі; навпаки, результати дослідження вказують на те, що жарти можуть змінити стосунки між босом і підлеглими. При цьому вони наголошують, що потрібно врахувати: надмірне використання гумору, критика на адресу компанії чи висміювання колег — задає деструктивний тон, бо соціальна поведінка керівників є критично значущим фактором формування культури робочого середовища. А коли жарти недоречні, приводу до сміху вже немає.

За матеріалами "The Unfunny Side of Wisecracking Bosses", strategy+business.

Ілюстрація: Elnur / Shutterstock.com

¹ Джерело: «The Mixed Blessing of Leader Sense of Humor» («Неоднозначна роль почуття гумору керівника»). Автори: Кай Чі Ям (Kai Chi Yam), Національний університет Сингапуру; Майкл Крістіан (Michael Christian), Університет Північної Кароліни; Ву Вей (Wu Wei), Уханьський університет; Чженью Ляо (Zhenyu Liao), Вашингтонський університет; Джаред Най (Jared Nai), Сингапурський університет менеджменту. Academy of Management Journal, лютий 2018.