Кінець епохи супергероїв-інноваторів

Джерело: open

Чимало компаній у Кремнієвій долині сьогодні стикаються з новою кризою, корінням якої є культ засновників-супергероїв. Це стосується і таких відомих бізнесів, як Theranos, Uber, Tesla. Ставлення до генеральних директорів, як до надлюдей, вже негативно позначилося як на їхньому бізнесі, так і на інвесторах.

Міфологія геніального засновника технологічної компанії виникла через появу пантеону реальних «напівбогів», оспіваних за революційні досягнення, починаючи від Томаса Едісона та Ґордона Мура і закінчуючи Стівом Джобсом та Джефом Безосом. Проте інвестори та експерти з корпоративного управління говорять, що при заснуванні та оцінюванні вартості бізнесу спиратися на очікування, згідно з якими кожен директор потенційно здатен створити ще один Apple, є нереалістичним та контрпродуктивним підходом.

Кар’єра Стіва Джобса сприяла становленню міфу про засновника-супергероя. Утім, як каже Пауль Кедроськи (Paul Kedrosky), партнер фірми SKVentures, що спеціалізується на інвестиціях на ранніх стадіях:

«Поклоніння» засновникам-керівникам відбувається з певних пов’язаних між собою причин. Одна з них полягає в бурхливому зростанні популярності інвестування у стартапи. Те, що гроші активно вливаються у «гарячі стартапи», означає, що їх засновники мають більше важелів впливу, ніж будь-коли раніше, і що вони знаходять шляхи, аби контролювати свої компанії, не зважаючи ні на що, і, практично, роблять себе вічними диктаторами.

Навіть коли ці компанії стають публічними, влада деяких засновників залишається необмеженою. Наприклад, Марк Цукерберґ контролює Facebook, тому що завдяки своїм акціям має більше голосів при вирішенні корпоративних питань, ніж всі інші акціонери разом. Та ж сама історія і зі співзасновниками компанії Alphabet Ларрі Пейджем та Сергєєм Бріном. І навіть компанії з меншими прибутками як, скажімо, Snap та Blue Apron Holdings, наділяють своїх засновників ледь не абсолютною владою.

Незважаючи на ризик для акціонерів, які, фактично, стають майже безсилими, коли керівники припускаються помилок або змінюється ситуація на ринку, більшість все одно бажає долучитися до «супергеройського» міфу. Зараз спостерігається велике зростання вартості публічних компаній, чого не відбувалося ще з часів буму доткомів наприкінці 1990-х.

Багато спортсменів уникають з’являтись на обкладинках спортивних журналів, оскільки вірять, що це принесе нещастя, у їхньому випадку — провал на змаганнях. Генеральні ж директори самі є причиною власних «проклять». Згідно з даними 2008 року, опублікованими Національним бюро економічних досліджень США, компанії, керівники яких були проголошені «геніями сучасності», пережили великий спад ефективності. Імовірно, це траплялося через те, що ці лідери спрямовували зусилля радше на просування себе як бренду та підтримання власного іміджу, аніж на впровадження нових інструментів розвитку компанії.

Ставлення до генерального директора, як до уродженця планети Криптон, також призводить до того, що йому платять занадто багато грошей та наділяють занадто великою владою. І мова йде не про те, що генеральним директорам надається більше привілеїв, ніж їм належить, а про те, як вони розпоряджаються цим впливом. У типовій американській компанії, незалежно від того, чи є вона державною чи приватною, генеральний директор підпорядковується раді директорів, яку обирають інвестори. Теоретично акціонери мають владу, пропорційну частці, якою вони володіють. І це надає їм право наймати або звільняти керівника. На практиці ж рада директорів може повністю складатися з друзів генерального директора.

Наділення засновників надлюдськими привілеями, навіть за згоди інвесторів, тільки загострює проблему. Наприклад, у статуті компанії Tesla є положення, згідно з яким будь-які стратегічні рішення повинні бути схвалені абсолютною більшістю акціонерів. І це, фактично, дає Ілону Маску, який володіє 22% акцій, повний контроль над бізнесом.

У 2016 році генеральний директор Uber Тревіс Каланік (Travis Kalanick) вів переговори про розширення ради директорів на три додаткових підконтрольних йому місця; зрештою, це призвело до того, що один з найбільших інвесторів Uber подав на нього до суду. З тих пір Uber перейшов на формат управління «одна акція — один голос», а рада директорів зросла з 11 до 17 місць. У компанії Theranos Елізабет Голмс (Elizabeth Holmes) мала таку кількість акцій, що це забезпечувало їй 100 голосів на кожен голос іншого інвестора, а отже, наділяло її необмеженою владою. А співзасновник і генеральний директор WeWork Cos. Адам Ньюман (Adam Newman) має контроль над 65% голосів ради директорів.

Звісно, існують також приклади засновників, які спромоглися більш раціонально використати свою владу. Однак вони радше є винятками, що підтверджують правило. Також позитивним фактом є те, що описана проблема найбільше властива компаніям Кремнієвої долини і не дуже поширена за її межами.

Чому ж засновники прагнуть тотального контролю, якщо це може зашкодити бізнесу? Одна з причин — те, що чимало серійних підприємців були витіснені з попередньої компанії чи були вимушені її продати раніше, ніж вони б того хотіли. Також, як зазначає Кедроськи, за попередні десятиліття технічного буму інвестори мали значно більше влади, ніж засновники, і не боялися її використовувати.

Сьогодні існують серйозні підстави вважати, що епоха поклоніння інноваторам-засновникам відходить у минуле. Про це свідчить, наприклад, звільнення з компанії Uber Тревіса Каланіка, банкрутство Theranos, скандали у Facebook та низька продуктивність Snap. Нещодавно, на щорічній зустрічі акціонерів Tesla, Ілона Маска хотіли усунути від управління та замінити трьох призначених ним осіб у раді директорів. І хоча обидва наміри провалилися, акціонери все ж подали на Маска позов.

Ніхто повністю не розуміє, що станеться, коли інвестори знову почнуть сприймати генеральних директорів як «простих смертних». Можливо, фокус не на особистості, а на якісному управлінні бізнесом знову увійде в моду.

За матеріалами "The Age of Tech Superheroes Must End", The Wall Street Journal.
Переклад: Аміна Кхелуфі.