Лідерська некомпетентність — це норма?

Згідно оцінок аналітиків, кількість жінок на вищих управлінських позиціях складає десь 24%, при цьому протягом останніх років ця цифра майже не демонструє тенденції до зростання. Як же це відбивається на ефективності лідерства взагалі?

Є три популярні пояснення того, чому представницям прекрасної половини людства так важко досягти кар’єрних вершин, — пише Томас Чаморро-Премузік (Tomas Chamorro-Premuzic), визнаний фахівець у сфері психології лідерства, CEO компанії Hogan Assessments. — Вважається, що: 1) жінкам бракує здібностей; 2) їх не цікавить кар’єрне зростання; 3) жінки, попри те, що мають як талант, так і амбіції, не можуть подолати перепони зі стереотипів та упереджень, котрі «за замовчуванням» споруджуються на їхньому кар’єрному шляху. «Втім, на моє переконання, відповідь криється у нашій нездатності відрізнити впевненість у собі від компетентності», — додає Чаморро-Премузік.

Іншими словами, коли справа торкається лідерства, то єдино перевагою, яку мають чоловіки, є прояви зарозумілості, часто замаскованої під харизму, котра, у свою чергу, помилково приймається за «лідерський потенціал».

Згідно висновку дослідження Університету штату Огайо, групи без лідерів, як правило, обирають провідником надмірно впевненого в собі, нарцисичного індивіда. Варто зазначити, що ці якості більш властиві представникам чоловічої статі. А Зиґмунд Фрейд стверджував, що лідерство як явище існує в основному тому, що група людей (у даному випадку послідовників) переносить свій прихований нарцисизм на провідника. Тобто їхнє захоплення лідером є скритою формою захоплення собою. «Нарцисизм в інших особливо приваблює тих, хто подавляє такі якості в собі… ми мовби заздримо людям, яким вдається досягти стану душевного блаженства», — писав вчений.

Беззаперечною істиною є те, що практично повсюди чоловіки вважають себе розумнішими за жінок. Проте самовпевненість вказує аж ніяк не на наявність лідерського таланту, а, навпаки, на його відсутність. Щоб надихати послідовників, сформувати ефективну команду та підтримувати її продуктивність на стабільно-високому рівні — необхідно дбати про інтереси групи та, відповідно, забути про власні. У будь-якій царині — в спорті, політиці чи бізнесі — найкращими лідерами є індивіди, яким притаманна скромність. У жінок краще, ніж у чоловіків розвинуті емоційні здібності — а саме це є рушієм неегоїстичної поведінки. Більше того, кількісний аналіз гендерних відмінностей, яким було охоплено понад 23 тис. індивідів із 26-ти країн показав, що представницям слабкої статі більше властиві чуйність, увага до інших та скромність. Ще чіткіша картина вимальовується при вивченні негативних особистісних проявів. Наприклад, дані, які Hogan Assessments отримала проаналізувавши поведінку тисяч менеджерів із 40 країн, говорять про те, що чоловіки послідовно перевершують жінок у вияві таких якостей, як зарозумілість, любов до маніпуляцій та схильність йти на надмірний ризик.

Але, напевно, найпарадоксальнішою річчю є те, що якості, котрі потрібні, аби отримати посаду, прямо протилежні тим, котрі необхідні для успішного виконання управлінської ролі. Отже, не дивно, що на керівних посадах опиняється занадто багато некомпетентних людей, які при цьому впевнено обходять набагато достойніших кандидатів.

«Ідеальний» образ «лідера» втілює чимало характеристик, які є проявом особистісних розладів різного типу. Серед іншого — це нарцисизм (Стів Джобс), психопатія (будь-який керівник, котрого можна назвати «деспотом»), гістрионізм чи «театр одного актора» (Річард Бренсон чи Стів Балмер), макіавеллізм (майже кожний політик, котрий виліз наверх «драбини» держуправління). Найсумніше не те, що ці ознаки «мегауспіху» нехарактерні для звичайного управлінця, а те, що маючи такі властивості будь-який менеджер неминуче зазнає провалу.

Зрештою, більшість лідерів, чи то в політиці, чи то в бізнесі, зазнають краху. Так завжди було: левова часка держав, компаній, суспільств та організацій управляються дуже погано. Серед підтвердження цього — нетривалий термін ринкового життя, ставлення суспільства до бізнесу, або ступень «благополуччя» навпаки, що забезпечується персоналу чи громадянам. Хороше лідерство завжди буле винятком, а не правилом.

Але ось що вражає найбільше. Всі розмови про потребу «ожіночування» корпоративного Олімпу фокусуються на тому, що бізнес-леді мусять розвивати в собі деструктивні риси. Так, ми часто обираємо своїми лідерами людей з психологічними розладами — але чи свідчить це про нашу нормальність?

В основному якості, на котрих ґрунтується істинно ефективне лідерство, притаманні індивідам, котрим не вдається вразити оточуючих своїми управлінськими здібностями. У першу чергу це стосується жінок. Група науковців на чолі з Еліс Іглі (Alice Eagly), психологом Північно-Західного Університету (Іллінойс), здійснивши всебічний аналіз проведених досліджень, довела, що лідери-жінки з більшою ймовірністю здобувають повагу послідовників, краще доносять до інших зміст своєї візії, вміють надавати підлеглим самостійність у роботі, добре справляються з роллю наставника, гнучкіше та більш творчо підходять до розв’язання проблем (тобто в наявності всі ознаки «трансформаційного лідерства») — і, крім цього, справедливо винагороджують працівників. А ось у випадку представників сильної статі — все навпаки: менеджерам-чоловікам гірше вдається формування стосунків з персоналом, а також вони демонструють відносну некомпетентність у визначенні рівня винагороди для підлеглих. Можна припустити, що ці висновки містять похибку, бо, щоб отримати призначення на керівну посаду, жінки у виборці повинні були мати вищу кваліфікацію, ніж їхні колеги протилежної статі. Але ніхто не може цього знати достеменно доти, доки не буде усунуто гендерні упередження.

Підсумовуючи, можна сказати, що на шляху жінок до управлінських позицій виникає значно більше перепон, ніж в чоловіків. Але набагато більшою проблемою є відсутність кар’єрних бар’єрів для некомпетентних представників сильної статі; а також те, що ми фактично ототожнюємо лідерство з якостями, котрі більшою мірою притаманні середньостатичному чоловікові, а не середньостатистичній жінці. А тому «маємо те, що маємо»: патологічну систему, що винагороджує представників сильної статі за некомпетентність, а представниць протилежної гендерної групи — за компетентність, через що у підсумку страждають всі.

За матеріалами "Overcoming Unconscious Bias Is Key to Building an Inclusive Team", HBR.

Ілюстрація: Getty Images.