Вузьке місце

Автор: Олена Струк, щотижневик "Контракти" (№9, 2008 р.)

Магістерська програма — хороша альтернатива МВА, якщо студент будує вузькоспеціалізовану кар’єру.

У 2008 році студентам, які провчилися рік на МВА західних бізнес-шкіл, буде нелегко знайти літню практику. Більшість потенційних роботодавців — інвестбанків і консалтингових компаній — усе ще не можуть оговтатися від наслідків світової фінансової кризи, спровокованої проблемами на іпотечному ринку США. У 2007-му в Morgan Stanley звільнили 600 працівників, цього року в банку втратять роботу ще 1000 осіб. У центральному офісі Merrill Lynch відмовилися від послуг 1000 співробітників. Citigroup торік скоротила штат на 17 тис. осіб.

Армія безробітних екс-консультантів та аналітиків без диплома з бізнес-адміністрування вже готує свої есе для подачі до бізнес-шкіл на МВА-програми, сподіваючись за допомогою МВА підвищити свої шанси в пошуках нової роботи. А це означає, що потік охочих потрапити на магістерські програми Master of Arts/Master of Science (MA/MSc) у 2008 році буде меншим, що робить їх дуже привабливими, зокрема й для українських студентів.

Магістр усіх наук

«Вибираючи між МВА і MSc/МА, віддала перевагу програмі «Магістр фінансів». Курси, які включає МВА, звісно, були б корисними, але їх забагато для мене з огляду на те, що я хочу вивчати виключно фінанси», — розповідає майбутня студентка Said Business School (Oxford) Олена Науменко.

Вузька спеціалізація цих магістерських програм та їхній великий вибір — одна з основних переваг MSc/МА перед МВА (в MSc акцентують на вивченні точних дисциплін — статистики, аналізу; МА — гуманітарна програма). Бізнес-школи пропонують магістерський ступінь у сфері фінансів, економіки, менеджменту, логістики, нерухомості, інформаційних систем, управління персоналом. Магістерські програми дають поглиблені знання у певній галузі.

Бізнес-школи та університети розробили понад 20 тис. магістерських програм. Вибрати з цього розмаїття потрібну дуже складно. «За рейтингами важко визначити найкращу програму. Тому я дивилася передусім на звіти бізнес-шкіл, де можна дізнатися, хто з роботодавців цікавиться їхніми випускниками і на які посади влаштовуються студенти», — розповідає Науменко.

Магістерські програми університетів і бізнес-шкіл різняться. Університетські MSc/МА роблять акцент на теорії. Студенти, які здобули ступінь магістра в університеті, зазвичай продовжують свою дослідницьку і наукову роботу, розглядаючи навчання як щабель до здобуття PhD (щось середнє між нашими кандидатом і доктором наук). У бізнес-школах магістерські програми мають практичний характер. За структурою курсу і методами проведення занять вони дуже схожі на програми МВА. Як правило, це мікс із кейсів, лекцій та групових проектів.

Фахівцям з досвідом роботи 4-6 років, які бажають підвищити свою вартість на ринку, більшість магістерських програм не підходять. Їм логічніше здобути диплом МВА. Зазвичай MSc/МА розраховані на тих, хто має невеликий досвід роботи, та вчорашніх випускників університетів. Середній вік студентів — 23-25 років.

Програм для молодих фахівців більше в європейських бізнес-школах. За словами Олени Науменко, останнім часом до Англії за знаннями їдуть дуже багато студентів з інших країн: «У Великій Британії після ухвалення закону про дозвіл на роботу можна закінчити університет і рік працювати, не маючи проблем з візою». Дуже затребувані London School of Economics and Political Science та London Business School. Програми «Магістр з фінансів» і «Магістр економіки» у Said Business School є одними з найпопулярніших у Європі. Їхніх випускників запрошують на роботу ті самі рекрутери, які полюють на студентів МВА. Хороші перспективи з працевлаштуванням і у випускників City University (Cass).

У США MSc/МА зазвичай позиціюють не як альтернативу МВА, а швидше як другу освіту. Американські програми розраховані на успішних професіоналів, які хочуть систематизувати і деталізувати знання у вузькій галузі, тому досвід роботи є обов’язковим. Приміром, у Wharton розробили спеціальну програму для керівників вищої ланки — «Магістр менеджменту технологій» (Master’s in Technology Management). Середній вік студентів — 35 років, досвід роботи — понад 10 років.

«Я закінчила філософський факультет, а хочу займатися фінансами. Багато американських університетів не приймають студентів на кшталт мене, а віддають перевагу кандидатам з економічної освітою. Європейські школи розробили нові програми спеціально для «чайників» — людей, що вирішили кардинально змінити кар’єру», — пояснює Олена Науменко.

Утім, у Європі є й школи, які беруть на свої програми тільки досвідчених кандидатів. Приміром, стаж роботи слухачів магістерської програми Sloan Fellowship Лондонської бізнес-школи (така сама є у Stanford і MIT) сягає 8-22 років.

Щоб вступити до MSc/МА, потрібно пройти ті самі етапи, що й на МВА: скласти тести GMAT і TOEFL, підготувати одне есе, у якому пояснити причини вступу, надати рекомендації і транскрипт диплома. Приміром, для студентів, які обрали спеціалізацію «Фінанси», прохідний бал із GMAT у більшості шкіл становить 550 балів, у престижних закладах (в англійському Oxford або італійській Impresa) — 700-730.

Тривалість навчання — одна з основних переваг магістерських програм порівняно з МВА. Щоб здобути ступінь МSc/MA, знадобиться 9-12 місяців, у той час як класичний МВА зазвичай забирає 2 роки. Понад те, витрати на магістратуру залежно від школи можуть бути в 1,5-2 рази нижчими, ніж на дворічний курс з бізнес-адміністрування. Вартість МSc/MA сягає $25-80 тис. Наприклад, більшість програм у Warwick Business School обійдуться у $23-30 тис. За ступінь магістра фінансів у Cambridge доведеться заплатити $60 тис. А одна з найсильніших у Європі програм з менеджменту в школі HEC (Париж) коштує $58 тис.

Однак у випускників магістерських програм значно менше часу на пошук роботодавців порівняно зі студентами МВA. Майбутні магістри можуть познайомитися з потенційними роботодавцями в середині навчального року, коли починаються презентації компаній. Але, на відміну від слухачів МВА, студенти MSc/MA не проходять практику в компаніях. До того ж їхні стартові зарплати нижчі. Аналітик з дипломом МВА і хорошим досвідом роботи на старті може претендувати на $80-100 тис. на рік. Зарплата фахівця, який закінчив магістерську програму з фінансів у Said Business School — $75-78 тис.

Фінансист зі ступенем

Близько 60-80% випускників МВА роблять вибір на користь інвестиційних банків і консалтингових компаній, венчурних фондів, які пропонують найпривабливіші компенсаційні пакети. Ті, хто вже працює в інвестбанкінгу, можуть підвищити свою вартість на ринку, здобувши міжнародний ступінь сертифікованого фінансового аналітика — CFA, який присвоює Асоціація інвестиційного менеджменту і досліджень (Association for Investment Management and Research). Наявність ступеня гарантує роботодавцеві, що у фахівця є певний рівень професійних знань, необхідних для біржового інвестора.

«Якщо людина вирішила зосередитися на фінансовій сфері, сертифікат фінансового аналітика може стати непоганою альтернативою МВА», — вважає інвестиційний менеджер, CFA компанії Scythian Ukraine Михайло Бабенко. Основна перевага CFA у тому, що ступінь можна здобути без відриву від роботи. Це особливо актуально для українських фахівців, які часто відмовляються від думки про МВА через небажання йти з бізнесу на два роки.

Сертифікат цінується на Заході, а отже, збільшує шанси знайти роботу у великому іноземному інвестбанку. Втім, є й інші думки. «У західних банках більше уваги звертають на попередній досвід роботи або наявність диплома МВА. Успішну кар’єру роблять здебільшого фахівці, що закінчили програми МВА. Про CFA у своїх резюме згадують, як правило, ті, хто працював в аналітичних відділах», — розповідає працівник однієї з інвесткомпаній.

В Україні CFA особливо цінується інвестиційними компаніями. «Звіт, підготовлений аналітиком із сертифікатом CFA, викликає у клієнтів більше довіри. Залучаючи на роботу таких працівників, інвестбанкіри підвищують престиж компанії», — каже Михайло Бабенко. «Аналітики з CFA в Україні можуть розраховувати на зарплату $60 тис. на рік», — розповідає співробітник однієї з українських інвесткомпаній. Водночас фахівець без цього ступеня в середньому заробляє $20-45 тис. на рік.

Щоб стати CFA, потрібно скласти три шестигодинні іспити, кожен з яких проходить одночасно в усьому світі один раз на рік (крім першого, який приймають двічі на рік: у червні та грудні). Офіційним екзаменаційним центром CFA в Україні є Київський інститут інвестиційного менеджменту.

Крім того, Асоціація інвестиційного менеджменту і досліджень співпрацює з багатьма міжнародними університетами та бізнес-школами. «Існують магістерські програми з фінансів, що передбачають обов’язкове складання першого іспиту на CFA за рахунок школи», — розповідає Олена Науменко. При цьому програми MSc з фінансів на 80% збігаються з програмою CFA.

Зазвичай до іспиту готуються самостійно, користуючись літературою, рекомендованою асоціацією. У CFA до 40% запитань займає тема інвестиційних інструментів, по 20% — оцінка активів і портфельний менеджмент, 10% — глобальні ринки. Мінімальні витрати на складання одного іспиту становлять $900-1500 і включають початковий внесок, який сплачують нові кандидати на здобуття сертифіката, плату за реєстрацію на іспит, витрати на навчальну літературу.

Крім CFA фінансові аналітики можуть здобути ступінь сертифікованого інвестиційного аналітика СIIA. За статусом і вимогами обидва вони рівноцінні. Але CFA більше орієнтований на американські стандарти фінансової звітності, а СIIA включає національний блок, до якого входить знання місцевого законодавства, особливостей національного ринку.

Пан професор

Деякі випускники університетів воліють отримати ще й ступінь PhD з економіки, тобто продовжують навчання в аспірантурі. Найпрестижнішою вважається освіта, здобута у провідних американських університетах та бізнес-школах: Harvard, Stanford, Columbia, Carnegie Mellon, Duke. У Західній Європі програми PhD сильні у London Business School, INSEAD, IMD.

Докторська програма розрахована в середньому на 4-6 років. Протягом двох років аспіранти вивчають до 20 предметів, після чого складають кваліфікаційний іспит, а потім беруться за написання наукової роботи. Однак захищають PhD тільки 20-40% здобувачів.

Потрапити до аспірантури можна відразу після університету, тому студенти на програмах PhD зазвичай молодші від магістрів у бізнес-школах. Залежно від університету до докторантури набирають 20-60 осіб. Приміром, до Harvard в 2007 році змогли вступити 22 з 700 претендентів, а до Wharton з 795 кандидатів зарахували 80.

Дуже багато в американських університетах аспірантів з України та Росії (в аспірантурі навчаються за рахунок стипендій, які нескладно отримати). Це, за словами аналітика з нерухомості компанії «Альфа Капітал» Андрія Губачова, пов’язано з системою освіти, що сформувалася в США. «У штатах бакалаври прагнуть зробити бізнес-кар’єру. Вони вже на 3-4-му курсі знають, у яку компанію підуть. Пропрацювавши в ній 2-4 роки, отримують МВА. В американських університетах освіта специфічна, більш прикладна. Бакалавр — не ідеальний кандидат в аспіранти. Претендент повинен добре знати математику. Тому університети часто запрошують студентів з інших країн, зокрема з України та Росії», — розповідає Андрій Губачов, який навчався в університеті Duke. У його групі з 15 осіб було 9 російськомовних аспірантів.

Щоб вступити до аспірантури американського або європейського університету, достатньо добре знати англійську, скласти іспит GRE, до якого входять тести з математики, англійської лексики і два твори, надати транскрипти диплома і рекомендації від іноземних викладачів. Зазвичай українські студенти надсилають документи відразу в 5-6 університетів, що збільшує шанси на вступ.

Здобувши ступінь PhD, фахівець, як правило, присвячує себе викладацькій та дослідницькій діяльності. Академічну кар’єру обирають до 70% випускників. П’ята частина, за оцінками Андрія Губачова, займається технічним аналізом у західних інвестфондах.

Здобуття ступеня PhD для українського фахівця виправдане, якщо він планує викладацьку кар’єру за кордоном. У США професори заробляють від $150-400 тис. на рік. Зарплата асистента професора — близько $100 тис. Ті, хто здобуває докторський ступінь на Заході, до України найчастіше не повертаються. Зарплати у вітчизняних ВНЗ надто низькі, а роботодавці віддають перевагу випускникам МВА. «Якщо людина вирішила будувати кар’єру в нашій країні, західна PhD їй не потрібна», — визнає Губачов. Багато фахівців, які виїхали з України 4-5 років тому за PhD, зараз шкодують про своє рішення, оскільки втратили можливість працювати на динамічному ринку.