«Флорентійські хроніки»
Людям мудрим і достойним завжди легше чути про лихо вітчизни, ніж бачити його власноруч, і більше честі бути банітованим за шляхетний бунт, ніж залишатися громадянином у кайданах рабства.
* * *
Кожного противника слід побоюватися, бо він завжди шукає слави для себе й загибелі своїх ворогів. Але найбільше повинні ми боятися флорентійців, бо їх уже не вдовольнить ні наша сумирність, ні наша данина, ні їхня влада над нашим містом, їм потрібні будем ми самі і наше власне добро, щоб лють свою вони могли погамувати нашою кров’ю, а захланність нашим майном. Отож кожен із нас, хто б він не був, повинні за себе потерпати. І тому хай вас не журить картина наших витолочених ланів, спалених осель, захоплених супостатом замків. Якщо ми відстоїмо наше місто, утримаємо і все інше, а якщо ми його втратимо, то який глузд буде нам у цьому іншому? (граф Франческо)
«Державець»
...річ у тім, що люди майже завжди ступають у слід, уторований іншими, і когось наслідують у своїх учинках. Одначе, не маючи змоги ані робити достоту як хтось, ані дорівнятися звагою до свого взірця, мудрець повинен завжди обирати шляхи, прокладені великими людьми, і наслідувати найвидатніших, отож-бо як він і не сягне їхньої величі, то перебере на себе бодай її відблиск; треба робити так, як досвідчені лучники: якщо ціль, в яку вони хочуть улучити, здається надто далекою, то, знаючи найбільшу силу свого лука, вони беруть приціл ще куди вище від наміченої точки не на те, щоб кинути свою стрілу на таку висоту, а щоб саме завдяки високому прицілові влучити напевне.
* * *
Головні підвалини всіх держав, як нових, так і старих чи змішаних, — це добрі закони й сильне військо. А що не може бути добрих законів там, де нема сильного війська, а де є сильне військо, звісно, будуть добрі закони.* * *
Річ у тім, що дружба, здобута грішми, а не величчю й шляхетністю душі, хоч і купується, але насправді її нема, і коли настане час, на неї розраховувати годі; при цьому люди менше бояться образити людину, яка викликала любов, ніж того, хто діяв страхом. Адже любов тримається узами вдячності, але оскільки люди лихі, то ці узи рвуться при всякій слушній для них нагоді. Страх же ґрунтується на боязні перед карою; він не полишає тебе ніколи.
