Політика — це не просто «втручання». Це формування іншого майбутнього: спільне створення ринків і вартості, а не просто «виправлення» невдач ринку чи перерозподіл уже створеного. Політика — це також про готовність брати на себе ризики, а не лише їх усувати. І вона не про вирівнювання ігрового поля, а про його нахил у бік тієї економіки, яку ми прагнемо збудувати.
* * *
Нелегко почуватися впевнено, коли постійно кажуть, що ти нікчемний та/або є частиною проблеми. Часто саме це відбувається з тими, хто працює в державному секторі: медсестрами, державними службовцями або вчителями. Статичні показники, які використовують для вимірювання внеску державного сектору, а також вплив теорії суспільного вибору на підвищення «ефективності» держави переконали багатьох працівників держсектору, що вони — люди другого сорту. Цього достатньо, щоб у будь-якого бюрократа опустилися руки й виникло бажання все кинути і перейти до приватного сектору, де часто можна заробити більше.* * *
Вкрай важливо розуміти, що економічна політика не визначається наукою. Можна запровадити заходи жорсткої економії та сподіватися, що економіка зростатиме — навіть попри те, що така політика позбавляє її попиту; або можна зосередитися на інвестиціях у такі сфери, як охорона здоров’я, професійна підготовка, освіта, дослідження й інфраструктура, виходячи з переконання, що саме ці напрями є критично важливими для довгострокового зростання ВВП. Зрештою, вибір політичного курсу значною мірою залежить від погляду на роль держави в економіці: чи вона є ключовим учасником процесу створення вартості, чи, у кращому разі, лише «групою підтримки» за межами поля.
