Леслі Самозі: «Моє покликання — кричати тим, хто нагорі, про тих, хто внизу»

Джерело: K.Fund Media

Усміхнений чоловік середнього віку, багато жартує та нікуди не поспішає, — зовсім не так більшість людей уявляє собі професорів, які викладають на міжнародних програмах МВА. Але академічний директор програми ЕМВА та старший лектор міжнародного факультету Університету Шеффілда доктор Леслі Самозі (Leslie Szamosi) саме такий.

Диплом МВА потрібен далеко не всім, впевнений Леслі Самозі. HR-експерт і консультант із досвідом більш ніж 30 років у компаніях Канади та країн Європи, він викладає організаційну поведінку на програмі Executive MBA зокрема і для студентів з України.

Леслі Самозі є учасником Асоціації МВА і бере участь в акредитації МВА програм по всьому світу. Він розповів K.Fund Media чим відрізняється якісна бізнес-освіта, кому не варто отримувати ступінь МВА і чому gen Z знову перепише світ.

Програм МВА в світі сотні. Як можна відрізнити якісну програму від неякісної?

Наявність міжнародної акредитації — це знак якості бізнес-школи. Але її відсутність не означає, що програма МВА погана. Наприклад, у Harvard Business School немає міжнародної акредитації, але вони є одними з лідерів бізнес-освіти у світі.

Найголовніше у підборі школи — це зрозуміти, які навички прагне студент отримати. І потім зіставити, чи відповідає цей конкретний університет або програма вимогам самого студента. Кожен навчальний заклад має свої особливості. Наприклад, ми, Університет Шеффілда, локалізуємо наші програми під місцевий ринок. Але при цьому даємо і глобальну перспективу, досвід найкращих світових практик.

Я акредитував або брав участь в акредитації близько 50 програм по всій Європі, в Індії та Північній Америці. І мені подобається і з професійної, і з особистої точки зору, коли люди з різних країн змішані в одній групі. Та коли є можливість поїхати в освітні поїздки. Це створює можливості для нетворкінгу, обміну досвідом, найкращими практиками тощо.

Чи важко отримати міжнародну акредитацію?

Існує кілька базових вимог: програма повинна успішно проводити набори три-чотири роки до акредитації. Групи мають налічувати мінімум 20 студентів — якщо кількість слухачів менша, програма втрачає в плані обміну досвідом. Сама програма повинна відповідати магістерському рівню, викладати не основи бізнесу, а давати просунутіший рівень знань. Часом це складно виміряти.

До проходження акредитації навчальних закладів готуються ґрунтовно. Є період менторства, який триває рік-два. Потім бізнес-школа запрошує таких, як я, — тих, хто сам викладає на МВА, щоб оцінити, чи відповідає програма мінімальним вимогам.

Так це може зайняти роки?

З моменту, коли навчальний заклад виказав інтерес щодо акредитації до її отримання проходить 2-5 років.

Звучить як дуже серйозна інвестиція…

Так і є. Тому є багато навчальних закладів, які не хочуть отримувати ніяких акредитацій. Це занадто довго та відрізає у них частину освітнього ринку. Студентів з кількома роками досвіду, а не відразу після університетів, потрібно ще знайти. А деякі види акредитації вимагають мінімум 7 років управлінського досвіду в студентів! Різні навчальні заклади підходять до цього питання по-різному.

Кому і що вивчати на МВА

Давайте поглянемо на ситуацію очима потенційного студента. Кому б Ви порекомендували отримувати МВА, а кому — ні?

У мене на це дуже проста відповідь, і вона не завжди подобається моєму навчальному закладу (посміхається). Тому що я дійсно відмовляв людей від МВА.

Невже?

І взагалі-то, коли я відмовляв людей, вони ставали ще більш зацікавленими, що для мене дуже дивно, але…

Ну як же? Заборонений плід!

Точно! Напевно, саме це (посміхається). Отже, кому не варто йти на МВА: тим, хто просто хоче підтвердити свої знання. Деякі приходять і кажуть: «Дайте мені папірець, що я розумний, і мені більше нічого не треба». Таким я відразу кажу — ні. Також не потрібно йти тим, хто вважає, що МВА їх від чогось врятує. Від звільнення наприклад. Ці люди самі нічого не хочуть, їх просто змушують: начальники, середовище тощо.

Кращий студент для МВА, на мій погляд, має досвід роботи, хоче вийти на інший рівень або змінити напрямок кар’єри, або розпочати власний бізнес. У цьому випадку МВА — те, що потрібно.

Чому на МВА переважно вивчаються бізнес-кейси існуючих компаній?

До цього питання є два підходи. Один — це навчання, що базується на бізнес-кейсах. Коротенько це звучить так: прочитайте кейс і вирішіть його. Другий підхід — більше лекційного типу. Наприклад, я викладаю організаційну поведінку та лідерство. Я можу дати вам кейс про лідерство або можу розповісти, що існує чотири типи лідерства та як вони працюють. Для мене найкращий підхід — суміш з цих двох. Якщо можна просто вивчити кейси, що вже існують, та порозумнішати, навіщо отримувати МВА? У нашому університеті ми розбираємо невеликі кейси, даємо традиційні лекції, залучаємо студентів до обговорення… Але для нас є найважливішим, коли студенти розбирають кейси своїх власних організацій. Я можу, звичайно, дати всім вивчити кейс, наприклад, мережі кав’ярень Starbucks. Але ніхто з моїх студентів там не працює! А значить, ця інформація буде не такою вже й корисною. Коли вони беруть інформацію з курсу та застосовують її до своїх компаній — це те, що ми називаємо вивченням живих кейсів. Це найбільша цінність.

Про управління людьми та gen Z

У Вас величезний досвід в HR. З Вашої точки зору, чи змінилося щось суттєво в управлінні людьми?

Безумовно, особливо якщо порівнювати з тим, що відбувалося 20-30 років тому.

Ми, люди, все ще «ресурси» чи роботодавці сплять і бачать, як замінять нас на машини?

Я — експерт з управління людськими ресурсами, і відповідально заявляю, що так, ми все ще найдорожчий ресурс у компанії. Ми — люди загалом. А що компанії роблять із найдорожчим ресурсом? Намагаються його здешевити, вичавити з нього по максимуму…

Тобто, нічого не змінилося…

Змінилося. Наприклад, люди з покоління моїх батьків починали працювати в одній компанії та «помирали» в ній же. Потім все трохи зсунулось, нібито нам потрібно бути доволі гнучкими та поєднувати роботу з власною справою. А потім з’явилися ці божевільні хлопці — міленіали. Ніхто їх до ладу зрозуміти не може! Вони хочуть працювати тоді, коли вони хочуть. Вони хочуть у відпустку, коли вони хочуть. Вони не хочуть, щоб їм говорили, що робити. А тепер у нас є ще одна група — покоління Z. Їх тільки починають досліджувати.

Невже між міленіалами та поколінням Z така велика різниця?

Зети знову все змінять. У мене самого троє дітей від 8 до 12 років. Я все ще пам’ятаю, як мій син, коли тільки навчився ходити, підійшов до телевізора, став рухати пальчиком по екрану і говорити зображенню: «Рухайся!». Це те, що в цих діточок вже вкладено.

Або, наприклад, здатність концентрувати увагу. У покоління міленіалів уваги вистачає ненадовго. У покоління Z його взагалі немає! Вони хочуть все на вчора. Вони не хочуть чекати до завтра. Це зовсім інший світ. І вони зараз приєднуються до робочої сили. Вже в одній компанії або офісі можуть бути представлені 3-4 покоління. І розрив між моїм поколінням і Z — як між Кам’яною добою та Ерою технологій. Я спостерігав, коли топи просять зетів навчити їх, пояснити, що до чого. А раніше завжди було навпаки — старші менторили молодших. Зміни будуть лише прискорюватися. В одному з недавніх досліджень я дізнався, що діти, які народжені зараз, ніколи не будуть водити машину.

Мені подобається, що покоління Z змінює мислення в світі. Все, що зараз відбувається з Facebook, питання конфіденційності та бази даних, — у них є своя думка щодо цього. Зети пишаються тим, що вони ті, ким є, і що про них ніхто не знає. Вони цінують збереження особистих даних. І якщо старші кажуть: «Який жах, що Facebook злив наші дані», — але при цьому продовжують користуватися соцмережею, то зети просто видалять звідти свої акаунти. І все. Вони дуже проактивні, вони піклуються про навколишнє середовище, це міленіали, помножені на десять в аспекті своїх цінностей і захисту своїх інтересів. І тим, хто нагорі, доведеться враховувати їх голос.

Але співробітники для топів лише ресурс, навряд чи вони будуть когось слухати…

Так, це проблема. І від мене залежить переконати їх у протилежному. У кожного є своє покликання. І моє — постійно кричати людям нагорі: «Не забувайте, ми (люди) — сила і міць вашої організації!». Без людей як і раніше нічого не буде. У компанії ніхто не знає про неї більше, ніж той, хто стоїть на найнижчому рівні. Тому завжди, коли викладаю або працюю з компаніями як консультант, я кажу топам: «Спілкуйтесь з людьми на нижчих рівнях. Вони знають про ваш бізнес більше, ніж будь-хто інший».