Мистецтво звертання уваги

Тема останньої книги публіциста Роба Волкера (Rob Walker) «The Art of Noticing: 131 Ways to Spark Creativity, Find Inspiration, and Discover Joy in the Everyday» («Мистецтво зауважувати: 131 спосіб запалити іскру творчості, знайти натхнення та відкрити радість у повсякденні») актуальна для багатьох. Безупинне розпорошування уваги, нездатність сконцентруватися або побачити щось нове, незвичне чи важливе — з цим ми стикаємося щодня.

Що, на думку Волкера, лежить в основі цієї проблеми та як її можна подолати? Про це йшла мова в бесіді автора «The Art of Noticing» з видавництвом Knopf Publishing Group.

Як виник задум цієї книги?

Зараз нам важко на чомусь сконцентруватися, бо постійно щось відволікає. Таке відчуття мовби хтось постійне прагне вкрасти нашу увагу. Я теж від цього страждаю. Дуже бентежить те, що реагуєш, намагаючись чогось не робити. Вкотре кажеш собі: «Все. Не буду дивитися на цей клятий телефон». Тому я раджу щотижня приділяти хоча б годину позитивним діям, спрямованих на тренування вашої уваги. Для цього в книзі пропонується 131 вправа. Одні дуже прості: ви дивитися у вікно та знаходите серед того, що бачите найстаршу і найновішу річ. Інші складніші. Наприклад, ви йдете на фотопрогулянку, але без камери. Або ідентифікуєте п’ять звуків, найбільш характерних для вашого району. Такі вправи розвивають звичку краще відчувати навколишній світ.

Що Ви намагалися знайти в людях, які стали героями Вашої книги?

Мені як допитливій людині було цікаво узнати, що дає змогу іншим не втрачати жаги пізнання. Серед тих, з ким я розмовляв, — такі особистості, як Сет Годін (Seth Godin), Він розповів, як знаходити щось, що викликає нарікання, бо саме це є корінням інновації. Адже вся сутність полягає в тому, аби виявити щось, що можна зробити кращим. Чи Ден Аріелі (Dan Ariely), фахівець у сфері поведінкової економіки. Ми розмовляли про те, як виробити в собі вміння розпізнавати чинники, що скеровують нашу соціальну поведінку. Або Паола Антонеллі (Paola Antonelli), голова відділу дизайну в Нью-Йоркському музеї сучасного мистецтва. Вона пропонує проводити інтерв’ю з предметом. Що б ви запитали та чому? Шукаючи відповіді на такі питання, ви стимулюєте свою творчу думку.

Ви пишете, що мета Вашого курсу в Школі візуальних мистецтв — «спонукати студентів замислюватися над тим, що вони зауважили, що ні — і чому це має значення». Напевно, це стосується не тільки дизайнерів?

Завдання курсу допомогти студентам зрозуміти, що найважливіше для них та їхньої роботи. Тут дуже важливо заохотити їх звертати увагу на те, на що вони зазвичай не звертають уваги. Творчість завжди розпочинається з уваги. Це стосується практично кожної сфери. Ким би ви не були (вченим, тренером, підприємцем, менеджером чи журналістом), найважливіше — побачити те, чого не побачили інші. Це перший крок до того, аби виробити власну точку зору, відірватися від решти і таким чином здобути конкурентну перевагу.

Ми приділяємо занадто багато уваги якійсь трендовій темі, що головує в даний момент. Не можемо не говорити про те, про що говорять всі...

Книга, власне, покликана розірвати цей цикл. Візьмемо одну із вправ, що називається «Дивіться очима дитини». Можна опинитися в обставинах, що наводять непереборну скуку або дратують. Але якщо ви мислитимете як дитина, котра відчуває щось вперше, якщо намагатиметеся сприйняти та проінтерпретувати це, як зробила би вона — тоді зможете пробудити в собі дитячу допитливість та подивитися на речі цілком інакше.

Ви стверджуєте, що спроможність розпоряджатися своєю увагою робить нас людьми. Що це означає?

Одним із факторів виживання всіх живих істот, зокрема homo sapiens, була здатність сприймати сигнали зовнішнього середовища — як позитивні, та і ті, що сповіщають про загрозу. Проте ми як люди можемо відійти від цієї інстинктивної поведінки. Можемо контролювати свою увагу та вирішувати на що її скеровувати. Можемо розпізнавати речі, що відволікають, та свідомо виводити їх поза межі поля нашої уваги. Реагуючи постійно на сигнали ззовні, ви стаєте відзеркаленням примх, бажань та вимог інших людей. Але ж ви можете вирватися з цих «лещат»!

Як уміння зауважувати пробуджує креативність?

Ми схильні загрузати в рутині і все починає здаватися очевидним або добре знайомим. Ось вправа, яку я запозичив у гарвардської мистецтвознавиці Дженніфер Робертс (Jennifer Roberts). Вона пропонує своїм студентам протягом трьох годин дивитися на якійсь один твір мистецтва. Може здатися повним безглуздям. Але потім студенти кажуть, що занадто покладалися на свої перші враження. Як виявляється, є багато речей, яких ми не зауважуємо і інколи потрібно чимало часу, аби це побачити.

Які з вправ, що наводяться в книзі, Ви використовуєте найчастіше?

Ті, що дають змогу перетворювати життя на гру. Скажімо, коли їду до Walmart чи в інше місце, підхожу до такої тривіальної подорожі як антрополог. Наприклад, серед усього, що в продажу, вишукую найбільш абсурдну річ, та думаю, якби я це пояснив прибульцю. Або цілком інша вправа: сиджу в повній тиші чотири з половиною хвилини та слухаю. Часто роблю це у своєму офісі. В результаті навчився дуже добре вловлювати всі навколишні звуки і в цілому покращив свою здатність чути звуки. Крім усього, це добре заспокоює.

А які вправи найкраще себе зарекомендували в робочому середовищі?

У першу чергу ті, що потребують вияву уваги до інших. Наприклад, письменниця Емі Круз Розенталь (Amy Krouse Rosenthal) пропонує створити автобіографію групи (наприклад, це можуть бути колеги). Ідея полягає у виявленні того спільного, що мають члени групи. Чи всі ми зі Сполучених Штатів? Чи всі люблять піцу? Чи всі бачили фільм «Чорна пантера»? Чи всім Rolling Stones подобається більше, ніж Beatles? І так далі. Ви мусите дійти згоди по низці позицій. Головне тут — запитання, які ви маєте поставити одне одному, аби цього досягти.

Що б Ви порадили, аби краще познайомитися з якимось новим місцем?

Одна з них — це «Йдіть до точки призначення найскладнішим шляхом». Сплануйте маршрут заздалегідь, візьміть із собою карту, запитуйте, якщо заблукаєте, але не використовуйте телефон. Пориньте в простір, спілкуйтесь із людьми, шукайте шлях. Дивіться на це як на пригоду. Або ще одна вправа — «Скуштуйте щось сумнівне». Хоча б один раз підіть до ресторану, якого немає в Yelp або в інших сервісах рекомендацій. По-перше, вже сам пошук принесе задоволення («Чи це той самий сумнівний ресторан?»). По-друге, навіть якщо їжа буде ніякою, ви можете отримати неочікувані враження. До речі, саме так найкращі кулінари роблять відкриття та знаходять місця, що з часом стають популярними на Yelp. Вам теж може пощастити.

Як батьки можуть допомогти дітям стати кращими спостерігачами?

Найпростіше — це пошук якогось предмету. Наприклад, «Давай шукати камери спостереження» або «Давай шукати квіти». Чи хай дитина запропонує щось, що ви шукатимете разом. Що б це не було, заохочуйте дітей зауважувати. Тоді вони глибше занурюватимуться в оточуючий світ.

У Вашій книзі п’ять розділів. Це «Дивимося», «Відчуваємо», «Відвідуємо», «Налагоджуємо зв’язок з іншими» та «Перебуваємо на самоті». Чому Ви обрали таку структуру?

Розмірковування и про увагу розпочинаються з того, що ми бачимо. І цьому присвячений перший розділ книги. Потім ми заглиблюємося в сферу інших органів сприйняття. Далі дивимося — як сприймаємо світ, подорожуючи чи відвідуючи різні місця; потім заглиблюємося в себе — в те, як працюють наші глибинні механізми уваги. Зараз популярні медитативні практики. Навіть такі компанії, як Google та Goldman Sachs, впровадили програми, що допомагають співробітникам досягати стану високої зосередженості уваги та навчитися відсівати відволікання. Тоді наша думка набуває ясності та оригінальності.

Що, як Ви сподіваєтеся, читачі винесуть із Вашої книги?

Ми живемо в культурі, де домінують «гарячі» теми. Тому нерідко кажемо собі: «Добре, я зауважив щось, чого не зауважив ніхто інший — тож, напевно, це не таке вже й важливе».

Але я кажу і своїм студентам, і читачам: «Ні, найважливішими є речі, які ніхто, крім вас, не зауважує». Тому ми маємо докладати зусиль для того, аби відключити «шум», який генерують інші люди, намагаючись заволодіти нашою увагою, та сфокусуватися на власній допитливості, на відчутті здивування, на своїх спостереженнях, на тому, що для вас найважливіше.

Не проживайте життя, як робот. Дивуйте себе, звертайте увагу на те, що пригортає вашу увагу, запитуйте, чому вас зацікавило саме це. Врешті-решт, саме речі, на які звертаєте увагу тільки ви, робить вас тим, ким ви є.

За матеріалами "A Q&A with Rob Walker, Author of The Art of Noticing", Porchlight.