Сила незручних розмов: підхід до формування стійкості в конфлікті від гарвардських експертів

Ми часто говоримо про «вирішення» розбіжностей — у побуті чи міжнародній політиці. Та обидва автори вважають, що конструктивне ставлення до конфлікту пов’язане не стільки з «усуненням» відмінностей, скільки з прийняттям їхнього існування. Тобто здатність витримувати дискомфорт незгоди — важлива компетенція, яку слід розвивати всім, а формування стійкості перед конфліктами — значно реалістичніша мета, ніж досягнення повної згоди чи фінального розв’язання проблеми.

Звісно, інколи порозуміння можливе. В інших випадках, коли це шкідливо, у конфлікт краще не заходити. Але в більшості ситуацій існують інструменти — дихальні техніки, нутрішня робота, рефреймінг, — які допомагають легше переживати невизначеність і вести складні діалоги. Саліньяс і Бордон у розмові з Greater Good пояснили ключові відкриття, до яких дійшли під час роботи над книгою.

Роберт Бордон (Р.Б.): Наша триетапна модель називається «Name, Explore, Commit». Ми вважаємо її унікальною та надзвичайно дієвою. У кожного з нас є люди, з якими ми «застрягаємо» в розбіжностях. Але парадокс у тому, що роботу потрібно починати з себе — з «називання» власних внутрішніх історій, ідентичностей і внутрішніх конфліктів, які запускають наші неефективні реакції у складних розмовах і переговорах.

• «Назвати» (Name) означає ідентифікувати різні внутрішні частини, які перебувають у суперечці між собою.
• «Дослідити» (Explore) — це вже про саме залучення до конфлікту: як витримувати незгоду, які навички для цього потрібні, як стати ефективним слухачем і водночас конструктивно заявляти власну позицію.
• «Зобов’язатися» (Commit) — це про стратегію подальшої взаємодії з людиною, незалежно від того, чи є метою досягнення згоди.

Якщо проблему неможливо розв’язати остаточно, постає питання: як рухатися далі? Продовжувати діалог — але як? Деякі стосунки потрібно завершити. Інші — неможливо повністю розірвати, як-от з сестрою чи членами родини. Одна з цілей книги — допомогти людям навчитися витримувати конфлікт, але чітко розрізняти його та ситуації, що спричиняють шкоду чи травму.

Джоел Саліньяс (Д.С.): Коли ми говоримо про етап «зобов’язання» та загальну конфліктну стійкість, ми зовсім не пропонуємо людям терпіти шкоду чи залишатися в ситуаціях, які їм не підходять. Частина стійкості — це мудрість розуміти, у який конфлікт варто входити, а який — не на часі або взагалі не для нас. І тут усе зводиться до того, чи діє інша сторона добросовісно.

Поясніть, будь ласка, детальніше, яку внутрішню підготовку слід здійснити перед конфліктною розмовою.

Р.Б.: На початку книги ми посилаємося на методологію внутрішньої сімейної системи (IFS), де різні частини нашого «Я» взаємодіють між собою. Ми описуємо «дзеркальну роботу» — просте ідентифікування цих частин. Потім — «роботу зі стільцями»: коли людина розставляє реальні стільці, кожен із яких представляє певну внутрішню частину, — і дає їм голос.

Ця підготовка дуже допомагає в «роботі за столом» — у самій розмові. Ваше завдання — переконатися, що всі ці голоси представлені. Можна почати діалог словами: «Є частина мене, яка хоче це обговорити, і є частина, яка не хоче. Є частина, яка боїться, і частина, яка впевнена». Такий підхід дуже допомагає.

Д.С.: Розуміння власної внутрішньої структури й внутрішніх мотивів іншої людини — критично важливі елементи конструктивного діалогу. Маючи мову та інструменти для цього, легше увійти в розмову, де панує певний безлад і незгода, — і перетворити її на спільне дослідження.

Що відбувається в мозку, коли людина відчуває загрозу під час конфлікту?

Д.С.: Наш мозок еволюціонував як «передбачувальна машина». Він порівнює минулий досвід із поточними сигналами, щоби допомогти уникнути болю й небезпеки. Але хоча навколо нас давно немає шаблезубого тигра, ми й надалі реагуємо на загрозу так, ніби вона смертельна. Багато хто з дитинства сприймає конфлікт як небезпечний і такий, що означає провал.

Тому, коли мозок реєструє конфлікт як загрозливий, він запускає сирену: «Увага! Це небезпечно». Вмикаються реакції «бий, тікай, завмри, підкорись або зацементуйся». Адреналін, гормони стресу, зростання тиску — усе це або загострює конфлікт, або змушує людину «відключитися».

У книзі ми пояснюємо, як розірвати ці цикли через дихальні практики. Один з ефективних інструментів — циклічне зітхання: глибокий вдих носом, наприкінці — легкий додатковий «дотягувальний» вдих, потім повільний видих. Цей «доверху» вдих трохи розширює альвеоли й стимулює блукаючий нерв, що допомагає активувати раціональні, аналітичні центри мозку, які підтримують увагу, цікавість і здатність зважено відстоювати інтереси.

Також важливо уявляти, яку винагороду дає проходження через складну розмову. Це допомагає перепрограмувати мозок, вирівнює наші наміри та поведінку — і вчить не тікати від незгоди. Якщо вам потрібно просити про підвищення, страх перед конфліктом не допоможе. У стосунках уникнення складних тем — теж руйнівне.

Р.Б.: Більшість людей вважає, що конфлікт — це «погано». Але конфлікт — частина життя. Якщо він проявляється конструктивно, це ознака зрілості та безпеки у взаємодії: люди почуваються вільними висловитися. Потрібен зсув мислення.

Я бачив це в Гарварді: ми намагалися формувати політично різноманітні групи студентів, але дискусії в класі були дивно безбарвними. Коли ми почали аналізувати причини, студенти сказали, що ціна висловлювання занадто висока — страх бути засудженими, «скасованими» або осміяними в соцмережах.

Але навіть коли погляди не зближуються, сама здатність сидіти в дискомфорті допомагає уникнути дегуманізації. У конфліктах учасники можуть не змінити свої переконання, але їхні історії про «інших» змінюються — з’являється людяність. До цього варто прагнути.

Як навчитися не уникати конфліктів? Як підготуватися до «гарячих» розмов?

Д.С.: Найважливіше й водночас найпростіше — розвивати усвідомленість: коли саме ви реагуєте на конфлікт болісно, які типи розбіжностей викликають найбільше напруження, у яких ситуаціях — у родині, на роботі, з авторитетами, з певними типами людей. Усвідомленість уже змінює внутрішні налаштування мозку.

Р.Б.: «Щоденник конфліктів» допомагає фіксувати, де ви стикнулися з незгодою й як відреагували. Це дозволяє побачити закономірності.

Ще одна техніка — «розширення часової рамки»: замість того щоб ухилятися або відповідати миттєво, подумайте про коротко- і довгострокові інтереси. Майже завжди виявляється, що ціна уникання вища за дискомфорт розмови. І більшість моїх клієнтів визнає, що страх перед розмовою гірший за саму розмову.

Розкажіть про наукову базу ваших досліджень.

Д.С.: Частина моєї роботи присвячена соціальній ізоляції та самотності. Ми бачимо тривожне зростання цих тенденцій. Коли ми з Робертом вирішили написати книгу, мене турбувало питання: як посилити відчуття зв’язку між людьми? І стало очевидно: без конфлікту немає зв’язку.

Суспільний інтерес до конфліктології зараз зростає. Чи бачите ви, що норми змінюються?

Д.С.: Так, ми спостерігаємо перехід від фокусу на «самодогляді» до «самозахисту» — і це вимагає певної внутрішньої міцності. Потрібно розуміти власні внутрішні процеси і водночас мати навички управління дискомфортом. Чим більше ми нормалізуємо конфлікт як точку росту, інновацій та зближення, тим швидше це стане новим стандартом.

У Нідерландах, наприклад, у школі Монтессорі є дитина-медіатор на ігровому майданчику — однокласник у блакитному капелюсі, який допомагає іншим дітям управляти суперечками. У книзі ми пояснюємо, як масштабувати це в різні середовища. Важлива роль моделювання — коли люди свідомо озвучують, як вони регулюють власний дискомфорт.

Р.Б.: У ширшій екосистемі «врегулювання конфліктів» зменшується віра в обіцянку «остаточного вирішення». Ми ж пропонуємо іншу рамку: як жити добре разом, навіть маючи розбіжності.