Міркування про мудрість та дозвілля

Автор: Луцій Анней Сенека

ЛИСТ LXVIII

Сенека вітає свого Луцілія!

Приєднуюсь до твого рішення: заховайся в дозвілля^*, але й дозвілля своє заховай. І знай: ти зробиш те, якщо й не за приписами стоїків, то вже напевно за їх прикладом. А втім, зробиш і за приписом, та й зможеш довести це сам собі й будь-кому іншому. Ми ж і не всякими державними справами велимо займатися, не завжди й не безконечно. До того ж ми вказали мудрецеві державу, яка гідна його, — весь світ. Отже, навіть відійшовши від справ, мудрець не відмежується від держави; скажу більше: покинувши свій закуток, він вийде, можливо, до величніших, розлогіших обріїв, а злинувши до небес, побачить, на якій низині ті сенаторські чи суддівські крісла, на яких він сидів. Добре запам'ятай собі таку річ: мудрець найдіяльнішим є саме тоді, коли перед його очима постане все небесне й людське. А тепер повернуся до поради, яку я давав тобі на початку, — щоб твоє дозвілля нікому не було відомим. Так ось: не варто муляти людям очі словами «філософія» чи «спокій». Подай свій намір якось по-іншому: покличся на слабке здоров'я, на нездужання й навіть на лінощі. Похвалятися дозвіллям — пусте марнославство. Деякі тварини, аби не віднайшли їх, заплутують свої сліди перед самою норою. Так і тобі треба повестися, коли хочеш позбутись постійних переслідувачів. Так воно вже є на світі: проминаємо те, що на виду, а нишпоримо там, де щось приховане, загадкове. Злодієві не дає спокою те, що під замком; що доступне, те видається нічого не вартим. Зломлювач минає незамкнені двері. Таким є назагал весь люд, таким є кожен невіглас: норовить прослизнути у приховане. Тому-то краще не хизуватися своїм дозвіллям. Але надто вже ховатися і зовсім не показуватись людям на очі — теж своєрідне хизування. Один зарився десь у Таренті, другий замкнувся в Неаполі, інший роками не виходить за поріг свого дому. Цілу юрбу збирає довкола своєї особи той, хто своє дозвілля перетворив на легенду.

Ти не для того відійшов на дозвілля, щоб люди говорили про тебе, а для того, щоб ти сам із собою говорив. Запитаєш, про що? А про те, чим так радо гостримо язики, обмовляючи інших, — про себе погано говори сам з собою: так привчишся і мовити, й вислуховувати правду. Але найпильніше розмірковуй над тим, у чому відчуваєш найбільшу свою слабість. Кожен добре знає вади свого тіла. Отож, один розвантажує свій шлунок блюванням, другий, навпаки, підтримує його частою їжею, третій, час од часу голодуючи, мовби вичерпує з себе зайве, висушує тіло. Кому дошкуляє біль у ногах, той утримується від вина й купалень. Запобігаючи тому, що нас часто непокоїть, ми недбалі до всього іншого. Забуваємо, що й наш дух має свої нездорові ділянки — треба подбати й про них. Чим я зайнятий на дозвіллі? Лікую свою болячку^**. Коли б я показав тобі набряклу ногу, посинілу руку або стягнуте сухими жилами стегно, ти б дозволив мені не рухатися з місця й лікувати хворобу. Але ж небезпечніша недуга — та, якої не покажеш: у душі назбиралося слизу, душа запалилася. Тільки, прошу тебе, не треба похвал, не треба окликів: «От хто великий муж! От хто, знехтувавши світом, засудивши все божевільне в людському житті, геть утікає від нього!» — Нічого я не засудив, окрім самого себе. І дарма б ти загостив до мене в надії на якусь користь. Помилився б той, хто б сподівався тут на якусь допомогу: не лікар у тій оселі, а хворий. Волію, щоб ти сказав на відході: «Я гадав зустріти щасливу, вчену людину, вже й вуха нашорошив, та ошукався — нічого не побачив, нічого не почув із того, що виправдало б мої надії, заради чого б я повертався». Якщо ти й подумаєш, і скажеш таке, то, значить, твої відвідини не були зовсім марними: я хочу, щоб ти вибачив мені те моє дозвілля, а не заздрив йому.

«І все ж, — посміхнешся, — це ти — Сенека — радиш мені поринути у спокій? Це ти скочуєшся до епікурейських засад?» — Я бажаю тобі того спокою, щоб ти зайнявся важливішими, прекраснішими справами, ніж ті, що ти залишив: стукати до дверей пихатих можновладців, складати списки бездітних дідусів, мати вирішальний голос на форумі — все це, хоч і переваги, але такі, що будять заздрість, такі, що хутко проминають, а ще, коли справедливо їх оціниш, — попросту брудні. Хтось там значно випереджує мене прихильністю форуму, хтось інший — військовою вислугою і здобутою завдяки їй високою посадою, а ще хтось — юрбою клієнтів. Що ж, я не від того, щоб усі брали наді мною гору, аби лиш я взяв гору над фортуною. В натовпі ж навіть не дорівняю їй — настільки перед нею никне загал. Якби-то ще давно колись ти був готовий іти такою стежкою! Якби-то про щасливе життя ми думали ще перед тим, ніж замаячить перед нами смерть! То хоч тепер не гаймо часу! Хоч досвідові нині повірмо, якщо вже не вірили колись розумові, що чимало речей є не тільки зайвими для нас, але й ворожими. За звичаєм тих, які пізно рушили в дорогу й хочуть поспіхом надолужити втрачений час, приострожмо коней! Вік, якого ми сягнули, якнайкраще надається для занять філософією: життя відшумувало; пороки, такі невгамовні в літа палкої юності, самі вже вляглися, а незабаром — таки погаснуть. — «Ну, а коли,— запитаєш,— пожинатимеш плоди тієї науки, за яку взявся на відході, та й для чого вона знадобиться тобі?» — А для того, щоб я краще міг відійти! Не сумнівайся: для розважності найкращим є той вік, що приборкав себе не одним випробуванням, неодноразовим, тривалим каяттям і, вгамувавши пристрасті, прийшов, нарешті, до рятівних засад. Ось вона, пора володіти тим великим благом! Хто прийшов до мудрості старим, того привели до неї роки.

Джерело: Луцій Анней Сенека "Моральні листи до Луцілія" (пер. з лат.). — Основи, — 1999.

^* Натяк на засаду епікурейців „Проживи у сховку” (Lathe biosas).

^** Пор. у Горація (Послання, І, 16, 24):
Сором — не лікар: болячку приховує він, а не гоїть.