П’ять управлінських звичок, яких слід позбавлятись

Звісно, коли мрії збуваються — це дуже добре, особливо якщо їхнім предметом є управлінське «крісло». Проте нерідко радість від втілення бажань, яку відчуває новоспечений керівник, обертається нескінченними проблемами для його підлеглих. Так стається тому, що людина не розуміє сутності управлінської ролі, — вважає Аббі Вулф (Abby Wolfe), менеджер з оцінювання у фірми, що займається питаннями благополуччя персоналу.

Як правило, будь-яке просування супроводжується не лише отриманням нового «титулу» та підвищенням зарплати, але й також збільшенням відповідальності, про що дуже часто забувають ті, хто в мріях бачить себе керівником. Управляти іншими — це вкрай непроста справа. Бо, крім виконання своїх завдань, потрібно ще й дбати про те, аби підлеглі досягали своїх цілей. А коли доводиться займатися багатьма речами одночасно, дуже легко перетворитись у боса, якого ніхто терпіти не може. За словами Тревіса Бредберрі (Travis Bradberry), президента TalentSmart та співавтора книги «Emotional Intelligence 2.0» («Емоційний інтелект 2.0»), «керівники люблять пояснювати проблему плинності персоналу всім чим завгодно, ігноруючи її сутність: люди йдуть не з компаній, а від менеджерів».

Отже, якщо ви не хочете бути першопричиною «кадрової лихоманки» компанії, намагайтесь уникати наступних поведінкових проявів.

1. Синдром «я знаю все»

Якою б не була ваша посада, неможливо знати все і вам завжди є чого навчатись у підлеглих — у тих, хто щодня працює на вузьких ділянках бізнесу. Адже саме там з’являються цікаві та нетривіальні рішення проблем, про наявність яких ви, можливо, навіть й не підозрювали.

«Бути найкращим — це вміння визнавати, що ви не можете знати всього, та використовувати кожну нагоду для зростання і всмоктування в себе мудрості інших, — зазначає Емі Ріс Андерсон (Amy Rees Anderson), керуючий партнер REES Capital. — Найголовнішим є не обсяг інформації, що осіла у вашій голові, а здатність навчатись протягом не дня чи тижня, а цілого життя».

Насправді, якщо хтось із підлеглих має кращу ідею або знає щось, чого не знаєте ви — це не так вже й погано. Фактично це полегшує вашу роботу, бо ви не мусите мати відповіді на кожне питання, з якими стикається бізнес.

2. Мікроменеджмент

Оскільки продуктивність управлінця оцінюється за результатами підрозділу, який він очолює, то, цілком зрозуміло, виникає спокуса власноруч контролювати все.

Проте саме це і руйнує ефективність. Якщо ви ходитимете слідом за підлеглими, перевіряючи кожний їхній крок, у вас не залишиться часу на виконання своїх завдань, не говорячи вже про те, що, загрузнувши в деталях операційної роботи, ви можете випустити з поля зору загальну картину бізнесу.

За словами Ейтана Даллела (Eytan Dallal), віце-президента з IT Land of Lincoln Health: «Працівники повинні відповідати за отримані результати й мати повноваження для прийняття рішень та вчинення ризикових дій. Але найважливішим є те, що керівник повинен знаходитись на задньому плані. Якщо ж ви "стоятимете над душею", то змусите людей відчувати власну некомпетентність або просто дратуватимете їх своєю присутністю. І одне, і друге — малоприємна річ. Тому не дивуйтесь, якщо ви залишитесь із кількома підлеглими, яким взагалі буде наплювати на роботу».

3. Бос-невидимка

Перебувати на відстані від підлеглих не означає зникнути загалом. Спочатку людям може сподобатись, що бос у ніщо «не пхає носа», але через певний час ситуація, коли керівника не видно і не чути, починає «діставати». Врешті-решт, крім певної автономії, працівникам також потрібні підтримка й зворотний зв'язок. Інакше вони не знатимуть, куди рухаються.

«Невловимість босу» може мати лише два наслідки. Або ваші підлеглі відчуватимуть, що їх кинули напризволяще, а тому не поспішатимуть із виконанням завдань, а то й взагалі нічого не робитимуть. Чи вони можуть вирішити, що просуватимуться вперед без вас. Тоді, не виключено, що все розвиватиметься у цілком непередбаченому напрямі.

4. Власні інтереси — це найважливіше

Є менеджери, готові зробити будь-що, або лише виглядати суперзіркою в очах свого шефа. Вони не вагатимуться ані миті, якщо для цього потрібно безсоромно використати когось у власних інтересах або приписати собі здобутки, до яких не мають жодного відношення. Навряд чи це буде комусь до вподоби. А тому управлінці типу «все гребу під себе» не можуть розраховувати на чиюсь підтримку — на те, що хтось їм допомагатиме, наприклад, пропонуючи якісь ідеї чи підказки.

Крім усього, такі менеджери ніколи не визнають своїх помилок і коли щось починають «тикати пальцем», перекладаючи власну провину на інших.

5. Найкращий друг

Коли ви п’ять днів на тиждень із ранку до вечора спілкуєтесь із підлеглими, то, не виключено, що з кимось із них у вас можуть сформуватись приятельські стосунки. А це може створити непотрібні складнощі. Так, ви даватимете людині певні поблажки (не вийшло вчасно підготувати звіт — добре, це можна зробити через тиждень або через два…) чи уникатимете критики на її адресу.

Хоча у певний момент це може сподобатись вашим підлеглим (який же у нас класний бос), із часом преференційне ставлення до когось почне дратувати решту колективу. Але найгіршим є те, що, не надаючи вашому протеже чесного зворотного зв'язку, ви обмежуєте можливості його професійного зростання.

За матеріалами "5 Leadership Styles Good Bosses Avoid Like the Plague", The Muse.