Чому сучасні керівники більш схильні до зарозумілості, ніж будь-коли

Успіх зміцнює впевненість у собі, проте зростання досягнень в якийсь момент може перетворити здорову впевненість у зарозумілість. Про те, як боротися зі згубним честолюбством, розповідає Бен Лейкер (Ben Laker), професор лідерства в бізнес-школі Хенлі при Університеті Редінга, співавтор нової книги «Too Proud to Lead: How Hubris Can Destroy Effective Leadership and What to Do About It» («Занадто гордий, щоб вести: як зарозумілість може зруйнувати ефективне лідерство і що з цим робити»).

Нинішні СЕО набагато помітніше своїх попередників із 1950-х. Керівники минулих часів були практично невідомі за межами компанії. Вони цуралися преси, а якщо висловлювалися, то тільки реченнями, складеними PR-департаментом. Для порівняння, сьогоднішні керівники перебувають у центрі уваги всіх соціальних мереж. Вони ведуть блоги, висловлюються у Twitter, публікують пости у Facebook і залишають коментарі в LinkedIn. Сучасні СЕО пишуть книги, наймають рекламних агентів, пропагують особисту філософію і дають спонтанні інтерв’ю. Навіть звичайні люди, котрі мало цікавляться бізнесом і підприємництвом, знають цих управлінців, які стали справжніми знаменитостями. Їхні обличчя красуються на білбордах і обкладинках журналів по всьому світу, а самі вони з’являються на кожному публічному заході (навіть на межі космосу), висловлюючи свою думку про події, які формують громадський і персональний порядок денний.

Сьогоднішній СЕО — це вже не просто ім’я та обличчя; це бренд. І вони закликають інших до того, щоб теж ставати брендами. Суспільство тепер оцінює людину не за її моральними якостями, а за тим, який «бренд» вона із себе представляє. І саме тут часто починаються проблеми: впевненість може легко перерости в зарозумілість.

На жаль для рекрутерів і рад директорів, при прийомі на роботу у лідера може і не бути ніяких ознак зарозумілості. Фактично, зарозумілість може бути набута тільки в міру того, як людина росте у своїй ролі і піднімається по службових сходах. Що вище піднімається лідер, то менше у нього ровесників — а це означає, що все менше і менше людей стежать за твоїм мисленням, рішеннями, стратегіями і діями. Зазвичай саме в цей момент підлеглі усвідомлюють, що в їхнього нового лідера розвивається зарозумілість. Але якщо керівник надто сильний, підлеглі можуть припинити висловлюватися, побоюючись відплати, що тільки підсилює зверхність.

Кожен наступний успіх зміцнює впевненість у собі. Але точно так само зростання досягнень може перетворити здорову впевненість у собі в зарозумілість. Зарозумілі люди легко можуть захопитися своїм его, будучи настільки впевнені у своїй власній важливості, що вважати, ніби не можуть нашкодити. Природно, чим більше виграшів накопичує людина з «дотиком Мідаса», тим менше вона відкрита для критичного зворотного зв’язку: дійсно, навіщо переможцю зворотний зв’язок, якщо у нього вже є свого роду код успіху?

Також, у міру того, як фанати і міньйони (дескриптори, які деякі CEO-селебріті використовують для визначення інших людей) продовжують підбадьорювати їх, зарозумілі люди зазвичай прагнуть підкріпити свої схильності до самовихваляння. Вони стають все більш сфокусованими на повторенні своїх успіхів, прагнучи наступний зробити ще більшим і кращим. Нарешті, індивід (у власній свідомості) піднімається до статусу божества, що стоїть над будь-яким правилом або порядком.

У міфології Ікар летів до сонця на крилах, створених із воску і пір’я його батьком Дедалом. Зачарований своєю новою свободою і надприродною силою крил, Ікар забув як про попередження свого батька, так і про свій найбільший недолік: смертність.

Точно так само про попередження легко забути в моменти удаваної величі. Подібно до того, як зарозумілість Ікара привела його близько до сонця, перш ніж він занурився у свою смерть, багато лідерів бачили, як їхня кар’єра гине після сходження до нових висот. Відчуваючи, що вони не можуть зробити нічого поганого, вони летіли до величі, палаючи славою, — поки їх все це не поглинуло.

Людська природа спонукає нас вирватися з пут смертності, створюючи спадщину, яка нас переживе. Мотиватором для багатьох у бізнесі і політиці є створення собі імені: будівлі і підприємства продовжують жити як пам’ятники людям, які їх створили; нації піднімаються і занепадають на політичних устремліннях тих, хто бажає формувати світ, в якому вони живуть. Багато з цих зусиль починаються як альтруїстичні спроби, але при правильному поєднанні зарозумілості, влади і соціальних можливостей навіть найщедріша, добродушна людина може зруйнувати як себе, так і свою насилу завойовану кар’єру у вогні неприкритих амбіцій — все заради того, щоб «бути успішною».

Коли такий лідер не може перевершити попередній успіх, він досягає точки спадної віддачі. Акціонери та члени правління, які звикли до фантастичних досягнень, менш задоволені просто хорошими досягненнями; завжди існує потреба й очікування, що кожне наступне досягнення буде більше попереднього. На жаль, навіть вчені серед нас не можуть домогтися стількох зіркових досягнень. Будь-який наркоман знає, що в якийсь момент ваша залежність вас вб’є. Ви не можете продовжувати «підвищувати дозування», не «заплативши волинщикові».

Успіх ніколи не буває результатом роботи або вкладу однієї людини. Проте дехто з лідерів обманюють себе, вважаючи себе унікальною опорою такого успіху. Керівники можуть розглядати конкретне рішення або «геніальне» розуміння (яке, звичайно ж, вони самі запропонували) як поворотний момент, вбивчий удар, ключ до успіху, що дозволяє їм утримувати бажане відчуття задоволення, принесене цим успіхом. Але чим більше людина відчуває гострих відчуттів від успіху, тим бажання утримати його зростає в геометричній прогресії, оскільки ризик програшу стає надто лякаючим, щоб його можна було усвідомити.

На шляху до успіху у більшості з нас проявляються слабкі сторони: віра в те, що ми здатні на все, лінива впевненість у своїх стратегіях і зневажливе ставлення до несприятливих свідчень і протилежних порад. Саме тоді зарозумілість призводить до падіння.

Але можна зупинити зарозумілість, поки не пізно, переглянувши критерій успіху. Можливо, ваше індивідуальне визначення успіху мотивовано успіхом тих, із ким ви близькі, чи тим фактом, що ваша присутність позитивно впливає. Крім того, може статися так, що ви найщасливіші, коли інші звертаються за вашою думкою, допомогою чи практичним інсайтом, опосередковано доводячи, що ви поважна особистість у обраній вами сфері. Що б ви не вибрали в якості маркера успіху, пам’ятайте «Аксіому оренди» Рорі Вадена (Rory Vaden): Успіх ніколи нікому не належить; він просто здається в оренду, і плата за нього стягується кожен день. Яку ціну ви готові заплатити за успіх?

За матеріалами "Why Modern Executives Are More Susceptible to Hubris Than Ever", MIT Sloan Management Review.

Ілюстрація: christianity.com