Ігри з компенсаціями

Корпоративна Америка продовжує підтримку існуючих платіжних практик, називаючи їх продуктом "ринку" і конфронтуючи із прискіпливою увагою медіа та акціонерів. Не так давно колишній міністр фінансів США захищав різке підвищення компенсацій керівників і говорив про те, що таке підвищення відображає зростання продуктивності генеральних директорів. Такий стандартний захист відображає неправильне розуміння як ринку генеральних директорів, так і ставлення широких мас до їхніх компенсацій. Твердження, що рівень компенсації генерального директора цілком залежить від ринку — це тільки міф, який дозволяв генеральним директорам отримувати неймовірні переваги.

Один з багатьох захисників цього феномену John Snow порівнював компенсацію вищого керівного складу компанії з компенсаціями інших "зірок", таких як найкращі бейсбольні, баскетбольні та футбольні гравці. Проте, очевидним є той факт, що процеси, які впливають на формування компенсації "зіркових" спортсменів, сильно відрізняються від процесів, які впливають на зарплати генеральних директорів. Пошуки гравця для команди дійсно є ринковими відносинами, адже гравця по-справжньому купують. Тому можна з впевненістю говорити, що зарплати гравців є встановлені за правилами ринку.

Тим не менш, ми не можемо цього сказати, коли йдеться про генеральних директорів, адже вони керуються не лише інтересами акціонерів. Вони можуть мати безліч власних економічних стимулів, підсилених соціальними та психологічними факторами. Культура членства в радах та малий розмір загальної кількості директорів призводять до закритої культури.

Оскільки ринок генеральних директорів за специфікою свого функціонування сильно відрізняється від інших, ефективні результати його діяльності не є гарантованими. І проблема не лише у виплатах керівникам. Помилки у деталях компенсаційних договорів призводять до того, що керівники отримують викривлені чи навіть протилежні стимули. Скажімо, керівники будуть з радістю застосовувати ті практики, які даватимуть короткострокові економічні результати, але в перспективні виявляться згубними для компанії.

Проте, той факт, що ринок генеральних директорів сильно відрізняється від всіх інших ринків, зовсім не означає, що в нього слід постійно втручатися. Слід просто знайти правильні стимули, які б дали змогу керівникам зосередитися на інтересах власників та акціонерів. Генеральні директори повинні не лише стати більш незалежними від своїх безпосередніх підлеглих (менеджерів), але й більш залежними від своїх безпосередніх роботодавців-власників. Процедура звільнення генеральних директорів, якщо ті не відповідають інтересам акціонерів, повинен бути спрощений.

Публічна критика компенсацій керівників, вочевидь, не є виступом проти капіталістичної системи. Швидш за все це реакція на нерегульований ринок генеральних директорів, який працює не зовсім так, як хотілося б.

Ярослав Федорак, за матеріалами HBS Working Knowledge.