Лідерство в цифрову епоху
«Змінити характер керівника — це завдання хоча й безмірно складне, але все-таки можливе; людина в змозі навчитись продуктивніше реагувати на складні ситуації та розвинути в собі емоційні вміння, що дозволить їй стати ефективнішим лідером», — пише Манфред Кетс де Вріс (Manfred Kets De Vries), професор INSEAD, засновник Global Leadership Centre, автор відомих книг (серед останніх — «Telling Fairy Tales in the Boardroom» («Розповідаючи байки у кімнаті правління»)).
Манфред Кетс де Вріс
(Manfred Kets De Vries)
|
Дослідження показують: компанії, які серйозно підходять до питання розвитку лідерства, демонструють вищу, ніж конкуренти, продуктивність. Сьогодні цей висновок актуальний, як ніколи. Бо в кібер-епоху лідери стикаються зі все зростаючими тисками, що несуть у собі глобалізація, стрімкість технологічного розвитку, віртуалізація робочого середовища (коли членів організації розділяють не лише величезні відстані, але й культурні перепони) та «хронічне» інформаційне перевантаження.
Проте в корпоративному світі все ще домінує безнадійно застаріла модель лідерства. Її було створено в часи, коли вважалось, що лідери повинні використовувати свою візію та навички виключно для створення фінансово-стійкої, зорієнтованої на результати організації. При цьому практично повністю ігнорувалось те, що керівники можуть бути ким завгодно, тільки не «суперраціональними економістами». Емоційні ж складники лідерства вважались чимось, про що не прийнято говорити вголос.
Створюючи програму «Challenge of Leadership» (COL) («Виклик лідерства»), я хотів допомогти людям знайти ідеї щодо того, як вони можуть змінити свою поведінку (чи які якості в собі розвинути), аби продуктивніше досягати як організаційних, так й особистих цілей. Тоді я мріяв зробити INSEAD бізнес-школою №1 у сфері культивування «м’яких» навичок (насправді ж вони є «найтвердішими» — адже набути їх вкрай важко). Хоча в той час такі задуми здавалися чимось повністю відірваним від реальності, зараз різні організації втілюють цю «фантазію» в життя, бо усвідомлюють: саме «людські» вміння є критично важливим чинником успіху.
Крім усього, сучасні компанії все більше нагадують «корабель зірок», де народжується безліч цікавих ідей, більшість з яких так ніколи не реалізовуються. Але візія без дій є нічим іншим, як галюцинацією. Як же зійти зі стезі, де гине величезна кількість цікавих задумів? Для цього потрібна модель лідерства — менш авторитарна і більшою мірою така, що базується на авторитеті керівника та його мережевих вміннях.
Сучасним компаніям потрібні лідери, які впевнено почувають себе в емоційній сфері, можуть привносили значущість до буденності та мають здатність надихати людей і наділяти їх повноваженнями. Бо лише тоді всі важливі справи доводитимуться до завершення. Цього особливо складно досягти, якщо члени організації перебувають на різних континентах. Адже ви не можете потиснути руку по email, надіслати погляд чи усмішку. Вам потрібно створити організацію, де б було викоренено «хуторське» мислення, де б люди відчували себе комфортно, функціонуючи у мережевій структурі, де б вони могли вести непрості розмови, співпрацювати, не боятись невдач, а також мали б системний погляд на те, що відбувається навколо.
Чому так багато лідерів власноруч нищать свою продуктивність?
Чому так багато керівників погано справляються зі своєю роллю? Чому мало кому вдається налагодити нормальне функціонування команд? Чому більшість організацій нагадують концентраційні табори? Я часто ставлю собі ці запитання протягом останніх 25-ти років.
Відповідь полягає в тому, що попри глибше розуміння сутності своєї ролі, багато успішних лідерів відчувають глибинну тривогу та невпевненість у собі, не усвідомлюючи при цьому, який вплив їхні дії мають на інших. По великому рахунку вони погано знають себе і через брак віри у свої сили можуть вдаватись до деструктивної поведінки.
Чимало дуже успішних та амбітних людей безперервно запитують себе: «Чи добре я виконую свою роль? Чи насправді знаходжусь на своєму місці? А може я отримав цю посаду тільки тому, що мені пощастило? А що якщо інші побачать, що я не такий компетентний, як здається?» Психологічний стан, який називається «синдром самозванця», знайомий багатьом, хто досяг завітних вершин. При цьому, прагнучи знайти внутрішній баланс, деякі індивіди намагаються переконати і себе, і оточуючих у своїй унікальності. Це може проявляється у синдромі «нарцисизму», коли людина демонструє відверто завищену самооцінку та зневагу до інших. У підсумку з’являються абсолютно непродумані рішення, безвідповідальні дії та чітко виражений авторитарний стиль керівництва. І хоча протягом останніх десятиліть лідери набули багато вмінь, за рахунок яких забезпечується значно вища, ніж раніше, результативність діяльності структур — в моменти стресу вони «за замовченням» можуть вдаватись до звично-авторитарних методів взаємодії з людьми.
В основі програми COL — споконвічне гасло «Пізнай себе». Ми збираємо керівників найвищих рівнів (курс триває чотири тижня) з тим, аби вони допомогли один одному краще зрозуміти механізми, що зумовлюють їхню повсякденну поведінку. Інакше кажучи, вони повинні навчитись запитувати себе: «Що я роблю та чому?» кожного разу перед вчиненням будь-якої дії. Фокусуючись на виявах свідомого і несвідомому у своїй поведінці, на її раціональних та емоційних аспектах, лідери набувають вміння запобігати деструктивним процесам у своїх компаніях. Цікаво, що, вивчаючи себе, людина може зробити відкриття, які виведуть її за межі звичних укладів. Так, один слухач COL розповів мені, що завдяки програмі, він, по-перше, знайшов у собі мужність піти з посади та стати підприємцем, по-друге, зрозумів, як покращити стосунки з сином (і це, напевно, було найважливішим); і, нарешті, навчився краще висловлювати свої думки (освоївши навичку заздалегідь проробляти те, що хотів сказати, а також набувши більшої впевненості в собі).
Новий зміст лідерства
Проте, яким би досконалими не був керівник — світ змінився і поняття «лідерство» більше не обмежується роллю, яку виконує одна людина. Сьогоднішнє лідерство — це командний спорт, а тому навички провідника слід прищеплювати на різних рівнях організації. Зараз лідерській успіх визначається тим, як мислять люди і що вони відчувають, а також ступенем відповідальності їхніх дій. Щоб цього досягти, однієї харизми замало — потрібна безперервна праця над собою. Звісно, розумні люди не завжди стають мудрими. Але, пізнаючи власне «я», можна навчатись краще контролювати себе у складні, сповнені напругою моменти. Варто пам’ятати, що лідери — це мовби вино: одні з часом досягають неймовірних властивостей, інші перетворюються на «оцет».
За матеріалами "Evolving leadership in the digital age", management-issues.
|