Як економічні лжепророцтва можуть створити небезпеку для суспільства

Значною мірою проблеми, які зараз переживає американська та світова економіка, кореняться в хибних теоріях, які свого часу було прийнято «на віру» та «піднесено на щит», — вважає економічний оглядач The New York Times Біньямін Аппельбаум (Binyamin Appelbaum).

У своїй книзі «The Economists’ Hour: False Prophets, Free Markets, and the Fracture of Society» («Доба економістів: лжепророки, вільні ринки та розлом у суспільстві»)¹ Аппельбаум показує, як економісти здобували дедалі більшу вагу спочатку в США, а потім у світі, та як їхні ідеї змінювали світ, обмежуючи роль держави, даючи волю корпораціям та прискорюючи глобалізаційні процеси.

На початку 1950-тих майбутній голова Федеральної резервної системи (ФРС) Пол Волкер (Paul Volcker), тоді молодий економіст, виконував роль людини-калькулятора, сидячи десь у глибинах Федерального резервного банку Нью-Йорку. Він робив розрахунки для тих, хто приймав рішення, та скаржився дружині, що немає жодного шансу піднятися вгору. Тодішній голова ФРС Вільям Макчесні Мартін (William McChesney Martin) ставився до економістів як фахівців досить зневажливо, не в останню чергу тому, що, за його словами, «вони виявляли невиправдано велику впевненість у правильності свого аналізу».

У ті часи таке ставлення було типовим. Упродовж десятиріч у головних владних коридорах в економістах бачили усього лише рахівників. У 1920-му, коли в США розглядалося питання — ділити корпоративно велетня U.S. Steel на дві структури або ні — Верховний суд практично відкинув представлені економістами свідоцтва, вважаючи їх чимось другорядним.

Але після Великої депресії та Другої світової війни, економісти пішли в наступ, науково обґрунтовуючи шкідливість втручання держави. «Важковаговики» інтелектуального світу, серед інших — лауреати Нобелівської премії Мілтон Фрідман (Milton Friedman) та Джордж Стіглер (George Stigler), — відіграли провідну роль у згуртуванні прихильників вільних ринків в академічному середовищі та понесли «благу вістку» про силу нічим не стримуваних ринків у широкий світ. Особливо цей процес активізувався після економічних потрясінь 1970-тих, коли зростання припинилося, а інфляція ринулася вгору.

У книзі розглядаються випадки, коли суспільство вже повставало проти «безсумнівних істин», які пропагували економісти. Один із розділів присвячений внеску, який зробили представники цього фаху, у вивільнення фінансового сектору від «кайданів» регулювання, накладених після Великої депресії. Відомо, що наслідки надмірної лібералізації виявилися катастрофічними як для світової економіки, так і для репутації «цеху» економістів.

Але найбільш гостро автор критикує ідеї, які багато хто все ще сприймає як правильні. Один із прикладів — боротьба з інфляцією, яку розгорнув наприкінці 1970-тих вищезгаданий Пол Волкер. Основою політики Волкера була започаткована Мілтоном Фрідманом теорія монетаризму. Перемога в битві за зниження рівня інфляції, який вимірюється двозначними цифрами, майже завжди розцінюється не просто як героїчне досягнення, але й як щось абсолютно необхідне. Проте, як зауважує Аппельбаум, ані економічні віддача від зниження інфляції, ані беззаперечна необхідність цього не є таким очевидними, як прийнято вважати. Рецесії, спричинені жорсткою грошово-кредитною політикою, породили масове безробіття — явище, котре з економічної точки зору обходиться дорожче, ніж інфляція. Як економічні спади, так і посилення долару, що їх супроводжував, «знекровили» виробничий сектор, що потягнуло за собою десятиріччя болісних проблем для міст промислового поясу США.

Аппельбаум стверджує, що в певний момент інфляція могла би сама по собі піти на спад, бо багато в чому вона була продуктом сукупності унікальних обставин. Серед іншого — це війна у В’єтнамі, демографічний вибух, серія зльотів цін на нафту та несподіване вповільнення росту продуктивності. У міру того як ці чинники слабішали або втрачали значущість, інфляція знижувалася і поступалася перед дефляцією. Але економісти продовжують славити цю перемогу над інфляцією як знакове досягнення. Міф про Волкерове звершення все ще живе у центробанках, живлячи світогляд, в якому системно недооцінюється ціна безробіття та переоцінюється ризик інфляції, навіть пропри те, що світ провалюється в «трясовину» майже нульових процентних ставок та тієї ж інфляції.

Звісно, несправедливо звинувачувати економістів у всіх негараздах тієї доби. Книга була би переконливішою, якби автор дещо більше приділив увагу мотивам політиків та виборців, які, прикриваючись ідеями відомих економістів, насправді не турбуються по реальне підвищення продуктивності. Але все одно: важко заперечувати головну тезу Аппельбаума про те, що концепції економістів, під впливом яких було кардинально змінено політику післявоєнних часів, не знайшли підтвердження. Темпи зростання не прискорилися, дерегуляція не привела до помітного покращення якості життя, а «прилив не підніс усі кораблі».

«Понад 50-річна епоха, протягом якої економісти мали неабиякий вплив, добігла гіркого кінця, розбившись о "скелю" професійної зарозумілості», — пише автор. Чи зможуть економісти вдихнути у свій фах нове життя? — Запитує він і відповідає — «так». Але для цього їм доведеться переосмислити суть своєї діяльності та відновити її значущість в очах суспільства. І коли це станеться (якщо станеться взагалі), світ може дуже сильно відрізнятися від того, в якому ми живемо сьогодні. А поки що все залишається «як завжди»: одна сторона стверджує, що держава має повністю відійти «вбік» і тоді настане небачене економічне зростання, яке принесе блага кожному. Інша — каже, що держава мусить займатися розвитком ринків і тоді прийде «золотий вік». При цьому обидві сторони мало переймаються добробутом звичайних людей. Отже, «доба економістів» все ще триває…

За матеріалами strategy+business.

¹ Книга увійшла до переліку «Найкращі бізнес-книги 2019-го року», категорія «Економіка», за версією strategy+business.