Що дає нам владу
У книзі «Acting with Power: Why We Are More Powerful Than We Believe» («Як виявляти владу в діях: чому ми є сильнішими, ніж вважаємо»)1, Дебора Грюнфельд (Deborah Gruenfeld), професор Стендфордської вищої школи бізнесу, спираючись на 25 років досліджень у сфері соціальної психології , намагається показати: в чому полягає сутність влади, як вона працює та як впливає на кожний аспект нашого соціального життя.
Дебора Грюнфельд пише, що в культурі, орієнтованій на індивідуалізм, прийнято вважати, що влада є чимось особистим: вона у вас є або її немає. З наявністю влади прийнято асоціювати такі якості, як багатство, слава, харизма, гарна зовнішність, амбіції, впевненість у собі. Але це, як зазначає Грюнфельд, є глибокою оманою. Особистісні характеристики можуть бути потенційним джерелом або наслідками влади. Проте її наявність зумовлюється виключно соціальним контекстом. Влада в широкому сенсі реалізується через ролі, які ми відіграємо в житті інших людей.
«В основі чиєїсь “могутності” лежить здатність змусити інших підкоритися своїм бажанням… Влада живе та вмирає в стосунках, у цілях, в установках, у соціальних ролях», — пише автор.
Для багатьох менеджерів влада, яку вони мають, створює дискомфорт. Частково це можна пояснити тим, що вони знаходяться на проміжному щаблі і, управляючи підлеглими, водночас підпорядковуються своїм керівникам; а деяким управлінцям просто складно бути босами тих, із ким ще вчора були «на рівних».
Загалом, щоб досягти успіху в управлінській ролі, варто прислухатися до поради британської акторки Джуді Денч (Judi Dench). «Вся “фішка” в тому, щоб сприймати роботу серйозно, не сприймаючи серйозно себе», — казала вона. Також важливо позбутися відчуття «бути не у своїй тарілці». Для цього Грюнфельд пропонує подивитися на нову для себе (або некомфортну з психологічної точки зору) роль, як на роль, котру ви граєте в п’єсі (так само, як це робить актор). Автор звертається до досвіду видатного режисера Костянтина Станіславського, який вчив акторів дивитися на світ крізь призму сприйняття своїх персонажів. Серед прикладів, які наводяться в книзі, — індивід, котрий не міг позбутися непевності в собі і, відповідно, страждав від «синдрому самозванця». І тільки з часом, «працюючи над роллю»: візуалізуючи поведінку уявного персонажу, якому не бракувало ані сміливості, ані впевненості, він відчув, що «знаходиться на своєму місці».
Сила акторської майстерності полягає в умінні показати сутність людської істоти, яка може бути одночасно бути сильною і слабкою; довершеною і недосконалою, могутньою і безпомічною. Видатні актори дуже тонко відчувають, коли потрібно показати себе, а коли доречно відійти на другий план, розчиняючись серед інших. Управлінці теж можуть діяти аналогічно. Це Грюнфельд називає «двома личинами влади».
«Ким би ви не були, влада завжди має дві личини, — зазначає вона. — Ви можете підкреслити, що маєте владу, демонструючи іншим, хто головний; або, навпаки, можете показати, що не придаєте значущості владі, та нагадати іншим, якими важливими є вони».
Ви демонструєте, що маєте владу, коли віддаєте розпорядження, підсміюєтесь над кимось, перериваєте, кажете категоричне «ні». Причому, як зазначає автор, у багатьох ситуаціях взаємодії з групою те, що прийнято називати авторитаризмом, є найбільш правильною поведінкою. Владні менеджери потрібні людям тоді, коли навколо вирує хаос, або коли ніхто не знає, в якому напрямі рухатися.
Применшуючи власну значущість, наділені владою індивіди показують, що головне для них не домінування в групі, а взаємодія з іншими. Відсторонюючись від дискусії чи спору, кепкуючи над собою, звертаючись до підлеглих за допомогою, менеджери мовби говорять: «насправді я не такий вже важливий». З одного боку, це може бути дуже хорошим способом самоусунутися від якоїсь конфліктної ситуації або небажанням брати відповідальність за щось. Але це також може стати «засобом виявлення поваги, здобування довіри та вселення в підлеглих відчуття безпеки».
Ключ до переконливості виконання владної ролі Грюнфельд бачить в особистісній цілісності індивіда. За її словами, «виявляти владу в діях означає прагнути чесності та добросовісності, роблячи все можливе і неможливе, для того аби налаштувати свій спосіб мислення виключно на відповідальні дії».
У книзі чимало розповідається про подолання себе, своїх страхів, безпомічності та непевності. Так, коли Дебора Грюнфельд усвідомила, що надто переймається негативною реакцією студентів і що ця звичка відбивається на її ставленні до викладання, вона почала робити перед заняттями нескладну ментальну вправу: відтворювати позитивну реакцію аудиторії, з якою стикалася раніше.
«Це стало переломним моментом у моєму викладацькому житті — пише вона, — чимось, що, можливо, виглядає неприродним, але є безвідмовним і дуже простим».
І, як зауважує Грюнфельд, для неї це було не просто набуттям нової звички, а «перемогою любові над страхом».
За матеріалами strategy+business.
1 Книга увійшла до переліку «Найкращі бізнес-книги 2020-го року» (категорія «Менеджмент») за версією strategy+business.
|
