Переосмислення капіталізму у світі, охопленому вогнем
Джерело: Kyivstar Business HUB
Ребекка Хендерсон (Rebecca Henderson), професорка Гарвардського університету і авторка книги «Reimagining Capitalism in a World on Fire» («Переосмислення капіталізму у світі, охопленому вогнем»), переконана, що капіталізм у його нинішньому вигляді створює серйозні загрози для планети, суспільства і самого бізнесу. Щоб забезпечити справжню свободу і процвітання, потрібна система, орієнтована не тільки на отримання прибутку, а й на турботу про довкілля. А також така, що здатна забезпечити соціальну справедливість і зберегти принципи демократії.
- Книжка увійшла до шорт-листа премії «Книга року» Financial Times/McKinsey
- Видання отримало позитивні відгуки від Library Journal, Publishers Weekly, Kirkus Reviews та Fortune
- Книжку написала відома гарвардська професорка
- Рекомендовано Києво-Могилянською бізнес-школою
Що таке капіталізм? Найбільший винахід людства, який приніс ніколи раніше не бачене благополуччя? Або ж сила, що призводить до руйнування світу і дестабілізує суспільство? Або ж існує комбінація першого і другого? У пошуку відповіді на ці запитання Ребекка Хендерсон пропонує звернутися до трьох найбільших проблем нашого часу: масштабної деградації довкілля, поглиблення нерівності та зменшення значущості інституцій, які завжди були противагою нестримному наступу ринку.
Але як ми опинилися там, де перебуваємо сьогодні? Основна причина проблем, з якими зіткнулися сьогодні, — це глибоко вкорінена теза Мілтона Фрідмана про те, що головним (і, фактично, єдиним) завданням бізнесу є максимізація прибутку для акціонерів. «У нинішній інкарнації безумовний примат інтересів акціонерів є дедалі небезпечнішою ідеєю — і не тільки для суспільства і планети, але й для здоров’я бізнесу», — впевнена авторка.
У вересні 2015-го стартап Turing Pharmaceuticals придбав права на виробництво декількох поширених препаратів, а на наступний день оголосив про підвищення ціни на «Дарапрім» (у США він використовується для лікування ВІЛ-інфікованих) з $13,5 до $750 за таблетку (собівартість виробництва становила $1 за таблетку). На той момент альтернативи цьому препарату не було.
Розгорівся гучний скандал. Коли засновника фірми Мартіна Шкрелі запитали, чи не шкодує він про свої дії, той відповів: «Напевно, мені варто було б ще більше підвищити ціну… Ніхто не любить про це говорити, але це капіталістичне суспільство. Мої інвестори хочуть отримувати максимальний, а не мінімальний прибуток».
Було б зручно назвати ексцентричного Шкрелі (який зрештою опинився у в’язниці) парією ділового світу, проте його приклад якнайкраще демонструє, якими можуть бути наслідки ідеї про максимізацію прибутку для акціонерів за будь-яку ціну. Заради цього доведеться не тільки роздувати ціни на ліки, а й знищити все живе в океанах, дестабілізувати клімат, скорочувати будь-які витрати, що впливають на вартість праці (зокрема, на освіту та охорону здоров’я), а також модифікувати політичні процеси, щоб пристосувати їх до своїх цілей.
Мілтон Фрідман сформулював свої ідеї невдовзі після Другої світової війни. Тоді ще були спогади про Велику депресію, під час якої ВВП США скоротився на 30%, обсяг виробництва — на 50%, а чверть працездатного населення залишилася без роботи. Унаслідок цього майже всюди упродовж наступних 20 років ставлення до нерегульованого капіталізму залишалося щонайменше настороженим.
Ребекка Хендерсон — професорка Гарвардського університету, яка раніше працювала в бізнес-школі MIT Sloan, де займалася дослідженнями у сфері економіки інновацій і пошуком відповіді на запитання: як великим організаціям «перевинаходити» себе наново. Лауреатка багатьох наукових премій. Членкиня ради директорів компанії Amgen, що входить до переліку Fortune 200. Консультує багато великих бізнесів, зокрема IBM, Motorola, Cisco, Nokia, Eli Lilly, BP, ENI, Unilever та P&G.
Скажімо, в Японії обрали модель, орієнтовану на довгострокові цілі й добробут працівників. У Німеччині компанії, банки та профспілки спільними зусиллями створювали систему, покликану збалансувати благополуччя корпорацій, персоналу та територіальних громад.
Отже, у перші повоєнні десятиліття держава залишалася силою, здатною забезпечити більш-менш здорову конкуренцію на ринках, а екстерналії — зовнішні ефекти діяльності підприємств (на зразок забруднення повітря) — враховувалися й регулювалися. Опанування навичок, необхідних для того, щоб конкурувати на ринку праці, було доступним для більшості. Пережита війна посприяла небувалому об’єднанню суспільства, а питання доцільності інвестицій в освіту й охорони здоров’я не обговорювалося взагалі, оскільки це (так само як і дотримання принципів демократії) вважалося чимось, органічно властивим природі суспільства.
Аж до 1970-х років ідеї Фідмана не набували значної популярності. Ситуація змінилася тільки з початком першої нафтової кризи (1973-й рік), що відчинила двері десятиріччю стагнації й інфляції та різко загострила світову конкуренцію. Зрештою американська економіка опинилася під сильним тиском, і заклики «вивільнити потенціал ринку» здавалися цілком обґрунтованими.
Представники «чиказької школи» угледіли першопричину проблем американської економіки в тому, то управлінці ставлять на перший план не інтереси інвесторів, а питання особистого добробуту. Запропоноване рішення прив’язати компенсації керівників до показника прибутку акціонерів інвестори зустріли із захватом. ВВП злетів угору, а разом із ним — доходи акціонерів і рівень зарплат гендиректорів.
Водночас збиток, що наносився швидким економічним зростанням, залишався невидимим. В атмосферу викидали трильйони тонн вуглекислого газу, руйнували природні системи, отруювали океан. Виникли й інші серйозні проблеми, які свідчать про те, що вільні ринки дають збої. Чому це сталось?
«Ринкам потрібен контроль “дорослих”, — пише Хендерсон. — Вони можуть стати основою добробуту і свободи, тільки якщо є істинно вільними і справедливими. Однак за останні 70 років світ змінився майже до невпізнання, і глобальний капіталізм дедалі менше походить на модель з підручників».
У чому неправий Мілтон Фрідман? ˅
Те, що ринки «зійшли з рейок», авторка пояснює трьома причинами: а) не враховується належним чином вартість екстерналій; б) багато людей не мають навичок, необхідних для отримання справжньої свободи можливостей; 3) у компаній з’являється дедалі більше шансів змінювати правила гри на свою користь.
Вартість екстерналій
Кожна електростанція на планеті, яка працює на вугіллі, активно руйнує цінність, — стверджує авторка, додаючи, що витрати, які генерують такі підприємства для суспільства, перевищують їхній сукупний дохід. Наприклад, Peabody Plant, найбільша вугільна компанія в США, у 2018 році відвантажила 186,7 млн тонн вугілля, заробивши $5,6 мрлд. Споживання 186,7 млн тонн вугілля продукує витрати, пов’язані з кліматичними змінами і функціонуванням системи охорони здоров’я, в сумі приблизно $30 мрлд. Отже, навіть за найбільш обережними оцінками, Peabody знищує в п’ять разів більше багатства, ніж створює.
Виробництво кожної тонни сталі або цементу, кожного гамбургера (і це тільки деякі енергоємні продукти) створює збиток, який не відображено у ціні. У процесі виробництва одного чізбургера генерується приблизно такий обсяг парникових газів, як і при виробництві майже двох літрів бензину. А питома вага викидів парникових газів при виробництві однієї тільки яловичини становить 10% в їх загальному обсязі. Більше того, кожен із нас під час поїздки в автомобілі, при авіапереліті, споживаючи якусь калорійну страву або користуючись іншими благами цивілізації, генерує збиток, за який ніхто не платить.
Таким чином, ціни зовсім не ладнають з реальністю. Авторка переконана, що якщо магія вільного ринку ґрунтується на тому, що ціна відображає всю наявну інформацію, то факти руйнують цю магію.
Свобода вибору
Щоб ринки давали справжню свободу вибору, кожен повинен мати шанс взяти участь у грі. Коли ж нічим не приборкані ринки залишають багатьох поза ігровим полем, вони тим самим руйнують свободу вибору, закладену в їхню основу. Зараз світ значно багатший, ніж 50 років тому. У міру того, як деякі країни, що розвиваються (в першу чергу Китай), стали наближатися до Заходу за рівнем доходів населення, нерівність всередині міжнародної спільноти кардинально скоротилася. Однак розрив доходів населення у низці промислово розвинених країн досягнув небаченого з 1920-х років рівня. Протягом останніх 20 років плоди зростання продуктивності зосереджуються в руках 10% найбагатших людей (особливо це характерно для США і Великої Британії).
Одним із проявів нерівності є зниження соціальної мобільності. «Переможці» (або ті, хто в ході економічного буму примножили свої статки) знаходять нові способи передати успіх у спадок дітям. Відповідно, успіх дитини дедалі більшою мірою є функцією району, в якому вона народилася, і доходів батьків. У 2013 році тільки 2-4% студентів із восьми найпрестижніших університетів США представляли 20% населення з найнижчим рівнем доходів.
Фірмам також стало складніше досягати успіху. Якщо у 1980 році молоді компанії становили 15% економіки, то в 2015-му — тільки 8%. Підвищення рівня ринкової концентрації створює хороші можливості для збільшення прибутку і підвищення цін, а ще послаблює переговорну позицію працівників.
Правила гри для себе
У 2014 році двоє американських політологів опублікували дані дослідження, в якому вивчався взаємозв’язок між підтриманням суспільством певного законопроєкту та ймовірністю прийняття відповідного закону. Вони зробили висновок, що в США думка середньостатистичного громадянина не має жодного значення. Шанси пропозицій, на підтримку яких виступає 90% населення, не вищі, ніж у пропозицій, які підтримують 10% найбагатших американців.
Компанія Disney вклала в лобіювання прийнятого у 1998 році закону про продовження терміну охорони авторських прав (який отримав іронічну назву «закон про охорону Міккі Мауса») дещо більше $2 млн, заробивши на ньому близько $1,6 млрд додаткового доходу. Водночас Disney виправдовує свої дії так: відстрочка моменту, коли конкуренти зможуть копіювати її фільми, стимулює створення нових робіт. Однак деякі відомі економісти стверджують зворотне.
Щоб ринки давали справжню свободу вибору, кожен повинен мати шанс взяти участь у грі
Гравці індустрії викопного пального вчиняють аналогічно, створюючи незмірно важчі наслідки для світу. У період 2000-2017 років компанії галузі вклали щонайменше $3 млрд у лобіювання неприйняття законів, пов’язаних із кліматичними змінами, і мільйони доларів — у підтримку кампаній і рухів, які проголошують, що таких змін взагалі не існує.
За словами авторки, максимізація прибутку призводить до процвітання і свободи тільки за умови, що ринки функціонують на основі принципів свободи і справедливості. А в сучасному капіталізмі відсутнє і перше, й друге. Утім, як зазначається у книжці, проблемою є не вільні ринки, а неконтрольовані, а також ідея про те, що ми можемо обійтися без уряду, так само як і без морального зобов’язання дбати про здоров’я суспільства.
Рей Даліо (Ray Dalio), засновник хедж-фонду Bridgewater, висловився з цього приводу так:
«Більшість капіталістів не знають, як розділити економічний пиріг, а більшість соціалістів не знають, як його збільшити. Однак ми перебуваємо в точці, де або люди з різними ідеологічними уподобаннями почнуть працювати разом, щоб розділити і одночасно збільшити пиріг, або ми зіткнемося з масштабним конфліктом і революцією в якійсь із форм, від чого постраждають майже всі, і внаслідок чого пиріг зменшиться».
Отже, щоб вирішити проблеми на кшталт змін клімату та нерівності, потрібен баланс між ринком і державою, здорові, добре керовані уряди, дієві демократичні системи і сильне громадянське суспільство. Іншими словами, необхідне переосмислення капіталізму: реформування як економічної, так і політичної системи.
П’ять основних думок:
- Однією з причин проблем, з якими світ зіткнувся сьогодні, є теза Мілтона Фрідмана про те, що фактично єдиним завданням бізнесу є максимізація прибутку для акціонерів.
- Ринки можуть стати основою добробуту й свободи, тільки якщо будуть істинно вільними і справедливими.
- Капіталізм у його нинішньому вигляді породив три масштабні проблеми: деградацію довкілля, поглиблення нерівності й зменшення значущості інституцій.
- Реформований капіталізм являє собою цілісну систему, в основі якої лежать п’ять елементів: 1) генерування цінності як для бізнесу, так і для суспільства; 2) створення організацій, орієнтованих на соціально значущі цілі; 3) відхід від орієнтації на короткострокові фінансові результати; 4) формування масштабних мереж співпраці, що роблять внесок у розв’язання найважливіших глобальних проблем; Б) відновлення рівноваги між ринком і державою.
- Бізнес повинен навчитися мислити системно, а для цього потрібно поставити перед собою запитання: як ми можемо захистити інституції, які зробили нас багатими і вільними?
Варто замислитися:
- Чи сприяє діяльність вашої компанії досягненню соціально значущих цілей?
- Чи вважаєте ви, що головним завданням бізнесу є максимізація прибутку для акціонерів?
- Наскільки вагомими вважають ваші зусилля з досягнення соціально значущих цілей клієнти і працівники?
Варто зробити:
- Проаналізувати актуальність ваших соціальних цілей.
- Виявити розбіжності між тим, що заявлено в цілях, і реальністю.
- Провести сесію з топменеджерами для визначення пріоритетів компанії.
|
