«On the Edge»: чого ми можемо навчитися у людей, готових поставити на кін усе

Немає нічого цікавішого для гравців у покер і менш захоплюючого для всіх інших, ніж затамувавши подих переповідати, хто скільки ставив на валета і трефову шістку в якійсь грі багато років тому. У книжці «On the Edge: The Art of Risking Everything» («На межі: мистецтво ризикувати всім») такого роду розповідей дуже багато. Вона оспівує покеристів як парадигмальних громадян глобальної інтелектуальної спільноти, називаючи їх «the River», серед мешканців якої також є венчурні капіталісти, криптотрейдери, модні філософи та цілком врівноважені статистики.

Один із таких статистиків, є автор книги Нейт Сільвер (Nate Silver). Він став відомим як аналітик політичних опитувань на основі даних на своєму сайті FiveThirtyEight, котрий передбачив результати виборів у США в 2008 і 2012 роках зі, здавалося б, неймовірною точністю. Але до цього він був гравцем у покер, заробляючи гроші, зокрема, на зародженні бізнесу інтернет-казино, доки Конгрес не заборонив онлайн-покер у 2006 році. Це, за його словами, стало його політичним пробудженням.

Люди рівера — або «рівери» — мають раціональне розуміння ризику (гравці в покер і блекджек знають всі ймовірності) і вміють визначати, коли слід робити велику ставку, а коли скидати. Вони, швидше за все, будуть гіками і лібертаріанцями. Все це робить їх несхожими на мешканців конкуруючого паралельного світу, «the Village», де «живуть» політики, регулятори, науковці та медійники, які керуються емоціями та здогадками, і яких можна ідентифікувати за їхньою «виразно лівоцентристською політикою».

Сільвер присвячує кілька розділів історії Сема Бенкмана-Фріда (Sam Bankman-Fried), криптопідприємця FTX, який зараз перебуває у в’язниці за гігантське шахрайство, і робить досить милосердний висновок, що його герой просто мав занадто ірраціональний підхід до ризику. «Він розумний хлопець, — підсумовує автор, — але нас, розумників, багато». Скромність не є помітною рисою рівера.

У своєму просторікуватому та балакучому стилі книга цього розумника переходить до великих питань, пов’язаних з азартними іграми. Ми отримуємо швидкий опис філософського утилітаризму, згідно з яким правильний вчинок — це той, що приносить найбільше щастя найбільшій кількості людей, і деякі стандартні заперечення проти нього, а також цікаве скептичне знайомство з сучасним утилітарним рухом «ефективного альтруїзму», яскравим представником якого колись був Бенкман-Фрід. Також обговорюються питання ядерного стримування та теорії ігор. «Ядерна війна з набагато більшою ймовірністю вб’є людство, ніж супервулкан», — пише Сільвер, хоча це дуже спірне твердження. Супервулкан може вивергнутися в будь-який момент без жодних людських рішень, і багато вивержень супервулканів в історії були більш потужними, ніж одночасна детонація світового ядерного арсеналу. Багато вчених вважають, що виверження вулкану Тоба 74 000 років тому, зокрема, лише трохи не знищило весь людський рід.

Що ще може вбити абсолютно всіх? Звісно ж, штучний інтелект. Залежно від того, до кого ви прислухаєтесь, люди, які просувають ШІ, можливо, роблять найбільшу авантюру в історії: ризикують вимиранням людства в обмін на можливість ліквідувати глобальну бідність. (ШІ, як кажуть, значно прискорить економічне зростання, яке потім неминуче просочиться на глобальний південь). Сільвер розмовляє з гендиректором OpenAI Семом Альтманом (Sam Altman), одним із тих, хто постійно заявляє про подібні речі, вимагаючи $7 трлн на навчання наступного покоління своїх моделей, а також із «приреченими» на загибель ШІ, які вважають, що весь цей балаган треба закрити вже зараз, а якщо потрібно, то й силою зброї.

Як і в інших частинах книги, Сільвер скептично ставиться до будь-якої потенційної ролі в таких питаннях нормативних актів і закону. Саме судові позови, зрештою, «зруйнували... бізнес Napster», зазначає він, не звертаючи уваги на те, що бізнес Napster полягав у крадіжці творчої роботи, виконаної людьми — так само, як, на думку багатьох, і бізнес сучасного «генеративного» ШІ, який «тренує» свої моделі на піратських копіях книг або зображеннях і музиці, висмикнутих з інтернету без дозволу. Позов New York Times проти OpenAI за поглинання її онлайн-контенту — це, за словами Сільвера, лише приклад того, як «“the Village” і “the River” явно перебувають у стані війни». Це, мабуть, не виглядає так захоплююче у світлі нової загрози політичних вбивств у його власній країні. Можливо захист Сільвером підходу невтручання до ШІ найкраще пояснюється тим моментом, який він розкриває у своїх словах подяки: «ChatGPT суттєво допоміг у написанні цієї книги».

«On the Edge» — книга, присвячена мистецтву зваженого ризику, тому, мабуть, зрозуміло, що в ній немає жодного натяку на те, що азартні ігри можуть бути для деяких людей або для культури в цілому джерелом токсичності. Чи не є проблемою те, що стало неможливим дивитися будь-яку спортивну подію на комерційних каналах без того, щоб не зазнати бомбардування рекламою букмекерських компаній?

Більш фундаментальною проблемою є неявне ставлення книги до значення самої ймовірності. Вони дуже корисні для кількісної оцінки очікуваних результатів повторюваних подій, таких як кидання грального кубика або витягування гральних карт. Але немає сенсу приписувати ймовірності складним одноразовим подіям, окрім як для того, щоб сигналізувати про ступінь нашої невизначеності. Щодо президентських виборів 2016 року, остаточний висновок FiveThirtyEight полягав у тому, що Трамп мав лише 29% шансів на перемогу. Сільвер захищає цю цифру, вказуючи, що інші опитування давали Трампу ще менші шанси, тож його прогноз у 29%, за його словами, був «чудовим прогнозом». Але в тій мірі, в якій це був «прогноз» — передбачення того, що станеться, а не вправа в оманливо точному хеджуванні ставок, — він був помилковим.

Тут, як і скрізь, книга є вправою на самовиправдання, але те, що вона не виправдовує, — припущення, що математика може якимось чином передбачити хід людських справ. Сільвер наводить твердження Бенкмана-Фріда про те, що «існує 5% ймовірність того, що він може стати президентом Сполучених Штатів», як приклад божевільного підходу шахрая до ймовірності, але це не більш безглуздо, ніж стверджувати, що існує 29% ймовірність того, що Трамп може стати президентом, або що існує 98% ймовірність того, що суперінтелект вб’є всіх людей.

За відсутності статистичної моделі світу, яка б надійно передбачала психічні процеси та дії кожного в ньому, такі цифри можуть бути не більше, ніж вираженням сили нашої віри в невідомі результати. Одного разу Сільвер описує себе як «людину, яка була оточена великою кількістю розумних ботанів, які не знали власних обмежень». Чи запитував він коли-небудь себе, чи не є він одним із них? Зрештою, політика — це не просто гра в карти.

За матеріалами The Guardian