Руйнівна сила конкуренції

Чи погодилися б ви ризикнути власним здоров’ям задля досягнення мети, про яку мріяли все життя? А погодилися б ви вмерти за неї?

» Докладніше на Amazon

У книзі «A Bigger Prize: How We Can Do Better Than the Competition» («Занадто високою ціною: як ми можемо обіграти конкуренцію») Маргарет Хеффернан (Margaret Heffernan) розглядає наслідки, до котрих призводить конкуренція між окремими індивідами та різними соціальними групами у таких сферах, як освіта, наука і бізнес. Сама Хеффернан знайома з конкуренцією дуже добре, бо раніше очолювала п’ять різних організацій, серед яких були і стартапи доби інтернет-буму, і асоціація незалежних кіно- та телепродюсерів Великої Британії. Проте у запеклій конкуренції вона побачила не стимул для грандіозних досягнень, а в першу чергу засіб для витягнення на поверхню усіх людських вад та недоліків.

Гарним прикладом є сучасна наука, що являє собою справжнє поле битви за обмежені ресурси та визнання. Самі ж науковці дуже сильно нагадують одиноких підпільників, які аж ніяк не прагнуть сприяти виникненню відкритих наукових спільнот. А статті, які публікуються учасниками перегонів за здобуття наукової слави, занадто часто грішать браком доводів або навіть їх підтасуванням. Як сказав Хеффернан, один представник академічного середовища, молоді науковці вважають надмірну конкуренцію деморалізуючою та деструктивною.

Отже, які наслідки матиме для нас спричинений конкуренцією параліч наукового середовища? Про які відкриття ніколи не довідається людство? Ліки від яких хвороб ніколи не буде винайдено?

Багато хто, виправдовуючи необхідність конкуренції, базується на постулаті вчення Чарльза Дарвіна про те, що виживають найбільш пристосовані. Проте, як наголошує Хеффернан, природний відбір не можна ототожнювати із надмірно роздутою конкуренцією. Так, дослідники університету Пердью (США) провели експеримент, метою якого було визначити, чи можна з допомогою найбільш продуктивних бройлерів вивести породу суперкурчат. Вчені відокремили найперспективніших курчат, залишивши інших на вільному вигулі. Подальші події розгорнулись не на користь перших. Бройлери, на яких покладалися найбільші очікування, почали закльовувати один одного на смерть; натомість продуктивність потомства тих, хто вижив, почала знижуватися. І, навпаки, продуктивність потомства курчат на вільному вигулі з часом тільки зростала.

Цей експеримент було відтворено також і в бізнесі, причому із аналогічними результатами. Такі компанії, як Microsoft і GE також поділили своїх фахівців на категорії, виокремивши серед них «найпродуктивніших». І якими є результати? Скажімо, Microsoft вражала всіх своєю неспроможністю створити по-справжньому інноваційний продукт. Багато хто вважає, що коріння проблеми в системі stack ranking (групове ранжування), від котрої компанія, врешті-решт, відмовилася. Найкращі розробники Microsoft не погоджувалися працювати спільно з іншими зірковими виконавцями, бо таким чином ризикували втратити свій «ранг». Навіть Джек Уелч із часом визнав, що його славетна система категоризації персоналу була помилкою.

Тож, на думку автора, конкуренція являє собою неабияку проблему, що загрожує вичавити з нашого життя творчість, відкриття та просто радість людського спілкування. Всім притаманне прагнення конкурувати, — визнає Хеффернан, при цьому він наголошує, що бажання доводити свою перевагу у змаганні — це не єдина властива людям риса.

Співпраця — ось кращий шлях для просування вперед, — намагається переконати нас автор. Хеффернан наводить приклади таких компаній, як W.L. Gore & Associates (виробник мембранної тканини Gore-Tex), Eileen Fisher (продуцент готового одягу) та Ocean Spray (сільськогосподарський кооператив). Управлінські системи цих організацій зорієнтовано на системне прищеплювання принципів співпраці. Проте співробітництво не означає обмін привітними словами та усмішками. У першу чергу це продукт конструктивного конфлікту, колізій думок при одночасній повазі один до одного.

Втім, ілюстрацій, що наводяться у книзі, не достатньо для того, аби вивести певні універсальні засади, на яких можна було б формувати культуру співпраці. Як зазначає автор, у корпоративному середовищі можна знайти силу-силенну прикладів того, як надмірна внутрішня конкуренція нищить ефективність компаній, натомість фірми, що спромоглися створити клімат конструктивної взаємодії, все ще «рідкі птахи».

Таким чином, наголошує Маргарет Хеффернан, світ, у якому співпраця є нормою, — це далека та амбітна мета, для досягнення якої варто докласти зусиль. Як сказав свого часу Франклін Рузвельт: «Співпраця, до якої ми повинні прагнути, розпочинається там, де закінчується конкуренція».

За матеріалами strategy+business.