Інноватори: антологія диджитал-доби

Книгу Волтера Айзексона (Walter Isaacson) «The Innovators: How a Group of Hackers, Geniuses, and Geeks Created the Digital Revolution» («Інноватори: як група хакерів, геніїв та одержимих здійснила цифрову революцію») можна назвати антологією диджитал-доби. Короткі історії найвідоміших винаходів стрімко змінюють одна одну, даючи нам змогу глибше проникнути в сутність технологічної інновації.

» Докладніше на Amazon

Автор з вражаючою наполегливістю прагне знайти відповідь на запитання — кому саме завдячувати появою комунікаційних пристроїв та глобальних мереж — цих чудо-речей, які супроводжують нас впродовж усього життя. Досліджуючи організаційні культури, що породили ці винаходи, Айзексон якнайдетальніше зупиняється на колізіях між геніальними індивідами. Загалом, у книзі представлено повний спектр партнерств — від патологічних випадків взаємної неприязні до майже досконалих союзів. (Ось як висловилися на рахунок один одного першопрохідці інтернет-теренів Роберт Тейлор (Robert Taylor) та Лоуренс Робертс (Lawrence Roberts). Тейлор: «Леррі заявляє, що буцімто це він "проклав" Мережу, хоча це аж ніяк не відповідає дійсності — насправді мені його дуже шкода». Робертс: «Якщо Боб насправді таки щось і зробив — так це винайняв мене».)

Приклад конструктивнішої взаємодії (або правильніше сказати конфронтації) втілено в егалітарному альянсі Роберта Нойса (Robert Noyce) та Енді Гроува (Andy Grove) на початку існування Intel. Автор, мовби вдаряючи судейським молотком, чеканить висновки щодо внеску кожного: одна лише ідея, технологічне ноу-хау або просто поява на «авансцені» у потрібний момент. Певною мірою це книга про заплутані лабіринти чоловічої дружби — про балансування на двобічному лезі сили та впливу, про підбурювання один одного до участі у сумнівних починаннях та про гіркоту нищівних дорікань.

Біографії героїв книги доволі схожі. Непросте дитинство, долання перших негараздів; вирішальний вплив когось з батьків, широка палітра захоплень, місце для мрій — горище, гараж, лабораторія чи автомобіль.

Винахідництво ж виглядає справою на диво прозаїчною — щось на кшталт майстрування у себе на кухні. Зрештою, магія перестає бути магією, якщо роздивлятися її крізь лупу. Просто інша конфігурація електродів, просто плівка на кремнієвій пластині... І такий же буденний кінцевий результат: розрахунок параметрів балістичної траєкторії, взаємодія людей, розділених гігантськими відстанями, білі точки на екрані, що єднають величезну кількість студентських містечок.

Сюжет оповіді переносить нас з наукової до військової та управлінської сфери. Десь в середині книги з’являються перші судові розгляди, котрі далі починають стрімко множитися. Відгалуженням головної лінії є історії повалення авторитарних керівників — розповідь про те, як «ковбої» з Кремнієвої долини позбавляли бізнес-царину офіціозу та переформатовували її на новому ціннісному підґрунті. Такою є легенда, навколо якої зростала ціла технологічна галузь, навіть попри те, що позиції керівників її компаній ставали все потужнішими. А витоки такої філософії слід шукати у Bell Labs — в її лабораторіях, розміром з футбольне поле, де у творчому «тусуванні» визрівали ідеями найкращі уми.

Не дивно, що імітація таких культур сьогодні звична річ. В ціні — індивідуалісти, одинаки та блукачі. Місця для ігор та відпочинку, снеки, ленчі, напої — все це прижилося в холах найпотужніших корпорацій світу. А засади інтелектуальної взаємодії, придумані Нойсом та йому подібними, сьогодні вивчаються в Гарварді та Стенфорді. Саме на них зростали сучасні корпоративні вундеркінди, для яких наука, звісно, — це пристрасть, але й також перевалочний пункт на шляху до власного Porsche. Виглядає, що все частіше і частіше мить «Еврика!» стає прелюдією до виходу на IPO.

Насправді ця книга про байронівську епоху супергероїв, яка неухильно наближається до завершення. Коли Вільям Шоклі (William Shockley) програв своїм колегам перегони за створення транзистору, це його настільки розлютило, що він вимислив ще досконаліший пристрій. Проте коли двоє засновників Snapchat вирішили не ділитися з третім (своїм стенфордським однокашником, який привніс до проекту іскру геніальності) правами власності — той також дуже сильно розлютився. Втім, справу було полагоджено. Отже, сьогодні такі ребуси розв’язуються дуже просто: ставиться запитання — скільки?

За матеріалами Businessweek.