Фінансова криза і великий капітал

Фінансова криза 2008-го хоча і знецінила чималу частку глобального капіталу, якимось чином не зачепила статки найбагатших громадян США.

» Докладніше на Amazon

У 1990-тих Тім Гайтнер як керівник банку федерального резерву Нью-Йорку став головною «мітлою» з розгрібання гучних фінансових скандалів. Його завданням було «вимісти» як проблеми, так і тих, хто займав перші посади в компаніях, що їх спричинили. Протягом усієї книги Гайтнер представляє себе як піклувальника щодо стабільності та приборкувача капіталу, який всіляко намагається позбутися контролю.

Коли розпочалася рецесія, Гайтнер читав книгу Ліаквата Ахамеда (Liaquat Ahamed) «Lords of Finance: The Bankers Who Broke the World» («Володарі фінансів: банкіри, що перевернули світ»), захоплюючу та повчальну історію, в котрій розповідається, як у 1920-30-тих роках голови центробанків лікували хвору економіку засобами, що тільки погіршували її стан. «Прочитавши кілька розділів, я мусив відкласти книгу, бо перелякався», — пише Гайтнер. Непохитний прагматик, він, наводячи моральні аргументи щодо справедливості, дотримується засад Старого Заповіту — «продажних слід покарати — безвідповідальних не можна рятувати від банкрутства». Втім, коли справа стосується капіталу, Гайтнер чітко стоїть на позиціях Нового Заповіту — «метою є захистити невинуватих, навіть якщо деяким “підпалювачам” і вдасться уникнути справедливого суду». Ця ідея проходить крізь усю книгу так, мовби поняття «справедливість» та «ефективна система» є взаємовиключними.

Гайтнер пише, що в основному порятунок спрацював, як планувалося. Гроші, виділені в рамках програми викупу проблемних активів (TARP) окупилися, а новій Великій депресії вдалося запобігти. Щоправда, при цьому не вдалося повною мірою захистити невинуватих, а «підпалювачі» отримали щедру винагороду. Федеральний резерв дуже швидко винайшов нові повноваження та інструментарії зміцнення фондового ринку та фінансової системи, захистивши таким чином активи багатих. Коли справа дійшла до рятування ринку нерухомості, де було сконцентровано левову часту накопичень середнього класу, ніхто зі «стовпів» системи не виявив бажання вчиняти рішучі та невідкладні дії. Тож справедливість Старого Заповіту для власників житла — справедливість Нового Заповіту для банкірів.

Як пояснює автор книги, частково порятунок вдався тому, що астрономічні приватні боргові зобов’язання було тимчасово трансформовано у державні. Таке фінансове «жонглювання» не лише зупинило паніку, але й вторувало шлях до відновлення сил великого капіталу на дуже сприятливих для останнього умовах. Банки повернулися на стезю прибутковості, а компанії з переліку S&P 500 більш ніж подвоїли свої прибутки завдяки тому, що відсоткова ставка та інфляція залишалися на стабільно-низькому рівні. Словом, багаті відіграли те, що втратили під час кризи, а крім цього, навіть ще й підзаробили. Натомість рівень середньої зарплати та цін на нерухомість залишився набагато нижчим, ніж їхнє докризове пікове значення.

Якщо вірити Гайтнерові, то він зі своїми колегами, зробив все, що від них залежало, аби реформувати великий капітал. Коли до нього прийшли лобісти фінансових груп, щоб пожалітися на Закон про реформування Уолл-стріт та захист споживачів Додда-Франка (The Dodd — Frank Act), він відправив їх геть. «Ваша пропозиція — це зло для країни; ми продовжуватимемо свою лінію», — сказав він тоді. Також Гайтнер підтримав «правило Волкера» (Volcker Rule), яке передбачає невелике збільшення оподаткування високих доходів. Саме так — лише невелике. У сучасному світі дуже багаті багатіють швидше, ніж просто багаті. І причина не тільки у простій формулі R (доходність капіталу) > G (економічне зростання). За словами Пікетті, «найбагатші індивіди безперестанно винаходять нові та досконаліші системи юридичного захисту своїх статків». Більше того, доброзичливі державні функціонери з обох партій із вражаючою послідовністю вдосконалюють систему політичного захисту власників найбільших капіталів.

Серед десятків праць, присвячених темі глобальної фінансової кризи, «Stress Test» відрізняється не лише кращим стилем написання (Гайтнерові допомагав ветеран видання Time Майкл Грюнвальд ( Michael Grunwald)), але й більшою щирістю та критичнішим налаштуванням автора до себе та свого середовища. Ось як він описує свій перший виступ у ролі міністра фінансів: «Це була жахлива промова, погано надана та якій, до того ж, бракувало переконливості». Досталося також колегам Гайтнера і навіть його босу Бараку Обамі (Barack Obama), якого автор критикує за половинчастість здійснюваних заходів. Так, адміністрація Обами без великого ентузіазму займається впровадженням «правила Баффета» (Buffett Rule), відповідно до якого податки для найбагатших мусять сягнути 30%. Також у 44-го президента США було кілька можливостей покінчити зі скороченням податків на активи, яке запровадив його попередник Джордж Буш (George Bush). Інакше кажучи, сьогоднішньому господарю Білого дому не вистарчає духу боротися за ослаблення позицій найбагатших так рішуче, як це робив Франклін Рузвельт (Franklin Roosevelt). Після восьми років президентства Барака Обами податки на дольову участь у прибутку, нерухомість, високі доходи, приріст капіталу та дивіденди залишатимуться на рівні нижчим, ніж у часи адміністрації Білла Клінтона (Bill Clinton).

Книга Stress Test: Reflections on Financial Crises увійшла до переліку «Найкращі бізнес-книги 2014-року» (категорія «Економіка») за версією видання strategy+business.

За матеріалами strategy+business.