Стійкість перед обличчям лиха
Тема книги Джудіт Родін (Judith Rodin) "The Resilience Dividend: Being Strong in a World Where Things Go Wrong" ("Стійкість дивідендів: бути сильним в світі, де щось йде не так") — формування спроможності громади пережити масштабні катастрофічні події.
Коли 2005-го ураган Катріна вразив Новий Орлеан, майже 80% американців в’єтнамського походження — жителів кварталу Віллаж-де-Лест, розташованого на північному заході міста, виїхали. Втім, замість того, щоб розпорошилися по цілій країні, як це зробили інші, вони, знайшовши тимчасовий притулок у Хьюстоні, підтримували контакти між собою через Католицьку церкву. А, повернувшись додому, колишні втікачі спочатку успішно провели переговори з представниками влади, котрі з вражаючою оперативністю відновили газо-, водо- та електропостачання, а потім об’єдналися з представниками афро-американської громади для того, щоб збудувати спільноту зі ще більшою здатністю до самовідновлення, ніж це було до природного лиха.
Джудіт Родін визначає здатність до відновлення як «спроможність будь-якої групи готувалися до масштабних подій з негативними наслідками, відновлюватися після стресів та потрясінь, а також використовувати пережитий досвід для розвитку та зростання». З 2005-го року Родін є президентом Фонду Рокфеллера — благодійної організації, діяльність якої підпорядкована двом основним цілям: допомагати громадам й інститутам готуватися до криз та зміцнюватися в процесі проходження крізь їхнє горнило; а також сприяти розвитку економічних моделей, котрі дають змогу якомога широким верствам суспільства досягати добробуту.
Родін пропонує рамкову модель досягнення стійкості, що складається з наступних елементів — 1) усвідомлення ситуації та своїх вразливих місць; 2) багатоманітність складу групи (різний вік, досвід, етнічне походження тощо) з тим, аби можна було генерувати кілька різнопланових варіантів реагування на ситуацію; 3) здатність до єднання, що уможливлює ефективне протікання процесу спільної розробки рішень; 3) здатність до саморегулювання, що дає змогу запобігти проникненню наслідників катастрофічної події у середину системи; 5) адаптивність групи, яка появляється в спроможності імпровізувати в умовах складної ситуації. Певною мірою ця модель перекликається з концепцією «антикрихтості» Нассіма Ніколаса Талеба (Nassim Nicholas Taleb). Проте підхід Талеба є менш системним, ніж модель Джудіт Родін; також у його основі — питання виживання системи в умовах волатильності, в той час як Родін фокусується на тому, як пережити катастрофу та використати цей досвід для власного зміцнення.
Як зазначає Родін, для втілення її моделі потрібен певний спосіб мислення, що ґрунтується на засадах системності та ідеї екологічної адаптивності. Без цього можна стати заручником ситуації, коли зміна причинно-наслідкових зв’язків породжує цілком інші вразливості, а вчинення запобіжних заходів здається занадто дорогим (хоча кошти відновлення після катастрофи будуть на порядок більшими).
Родін ілюструє цю тезу на прикладі колумбійського міста Медельїн, де протягом багатьох років влада відправляла «поганих хлопців» до в’язниці і при цьому не могла розірвати порочне коло з бідності та злочинності. Ситуація почала покращуватися лише тоді, коли було розпочато системне аналізування її першопричин, однією з яких була територіальна ізольованість мешканців нетрів, розташованих на схилах гір. Частково розв’язання ситуації полягало у створенні системи громадського транспорту (зокрема, гігантських екскаваторів), що забезпечувало доступ до міської інфраструктури (як-от поліція, протипожежні служби, медичні та освітні заклади).
Реалізація ідеї стійкості вимагає забезпечення стану готовності, здатності реагування та відновлення. Це особливо важливо, — підкреслює Родін, — бо значною мірою вразливості сучасного суспільства є породженням таких трендів, як урбанізація, кліматичні зміни та глобалізація. Також автор зауважує, що навіть найдосконаліші плани дій в умовах надзвичайних ситуацій часто не працюють. Так, Меморіальний медичний центр у Новому Орлеані мав 20 різних планів порятунку, але жоден з них не допоміг, коли ураган Катріна вивів з ладу електрогенератори. Ніхто не зміг взяти на себе координацію дій з відновлення життєздатності організації, бо ніхто не мав цілісної картини того, що відбувається. За словами Рогдін, медичному центру бракувало «культури готовності».
Автор книги чітко показує, що соціальний вимір стійкості є надзвичайно важливим, хоча і дуже неоднозначним чинником. Зокрема, читаючи опис подій, пов’язаних із землетрусом, який відбувся біля східного узбережжя японського острова Хонсю 2011-го року, ми бачимо, що притаманна японцям осмислена покірність владі посприяла як збільшенню масштабів катастрофи (особливо це проявилося в контексті подій на Фукусімській АЕС), так і швидкому відновленню країни.
Цікаво, що Джудіт Родін очолює провідну благодійну організацію світу. На початку 1990-тих Пітер Друкер (Peter Drucker) висловив думку, що ані держава, ані приватний сектор не спроможні гідно реагувати на виклики нової культури, котру він визначив, як «суспільство знань», а також, що «соціальний сектор» є для людства останньою надією на те, щоб впоратися з проблемами цілком нового калібру. Отже, системний підхід автора книги до зміцнення стійкості соціальних груп, можливо, є підтвердженням того, що віра Друкера в неурядові організації не була марною.
За матеріалами strategy+business.
|
