Крізь призму інтернет-порталу
2006-го Бред Гарлінхаус (Brad Garlinghouse), старший віце-президент Yahoo, розкритикував на той час 12-річну компанію. «Нам бракує цілісної візії, — написав він. — Ми прагнемо робити все та бути всім для всіх… реагуємо на те, що вже сталося, замість того, щоб чітко визначити свій стратегічний курс».
Цей документ отримав назву «Peanut Butter Manifesto» («Маніфест арахісового масла»), бо, як стверджував його автор, ресурси компанії було «намазано» занадто тонким шаром по всій її поверхні. Але чи мала Yahoo колись стратегічний фокус? Судячи по книзі репортера Business Insider Ніколаса Карлсона (Nicholas Carlson) «Marissa Mayer and the Fight to Save Yahoo» («Марісса Майєр та битва за спасіння Yahoo»)1 — ні. «У першу чергу Yahoo постраждала від свого успіху — глобальна проблема, яку розв’язала компанія, була актуальною всього одну мить», — пише Карлсон.
Yahoo було засновано на зорі інтернет-доби ще до появи пошуковиків. Тоді стенфордські студенти Джеррі Янг (Jerry Yang) та Девід Філо (David Filo) створили сайт під назвою «Путівник Джеррі по Всесвітньому павутинню», котрий являв собою простий каталог інших ресурсів. Прагнучі опинитись на перших позиціях переліку, компанії не шкодували рекламних грошей. «Риба сама вистрибала з води та відразу потрапляла у човен, а тому ніхто в компанії не потрудився навчитися найпростіших речей; наприклад, чіпляти наживку на гачок та закидати вудку», — пише Карлсон.
Після краху доткомів Yahoo під керівництвом ветерана Голівуду Террі Семела (Terry Semel) відродилася як медійна компанія. Але за трохи професійнішою стратегією компанії, рушієм якої була реклама, приховувалась серйозна проблема. Аналогічно, як BlackBerry не «побачила» пришестя iPhone, Yahoo не спромоглася розпізнати загрозу, котру створила Google для її пошукового бізнесу.
Втім, у часи, коли завирувала криза, Yahoo, яку один із її недовговічних керівників назвав «чудовиськом, що виросло без будь-якого плану», підтримувала вражаюче-високий рівень ринкової вартості. В основному завдяки прозорливій інвестиції в китайське диво Alibaba, яку компанія зробила 2005-го. А літом 2012-го, коли менеджер хедж-фонду Ден Лоеб (Dan Loeb) став членом ради директорів, його команда вивела на «сцену» нового «зіркового» CEO.
Преса завжди співала Mаріссі Майєр (Marissa Mayer) дифірамби. Одна із небагатьох жінок серед топів Google була відома як «дівчина Goo». Здавалося ніщо не могло похитнути її впевненість в себе. Карлсон пише, що Майєр настільки вразила раду директорів своїми презентаційними вміннями, що ніхто не звернув увагу на те, що вона зовсім не розбирається у таких прозаїчних речах, як звіт про прибутки та збитки. Ставши біля керма Yahoo, героїня книги стала самим ототожненням істино прогресивного керівника. Мова йшла і про потребу позбуватися бюрократії, яка душить креативність команд; і про запровадження пільг «як в Google»; і про те, що провали потрібні, бо інакше неможливо навчатися. (Хоча, як би там не було, провал — це завжди провал.)
Але все ж таки залишається відчуття, що з Mаріссою Майєр щось не так. «Якби це була історія про супергероя, то попри деякі свої недоліки Майєр спромоглася б врятувати ситуацію. Але супергероя не було», — пише автор. Вона, хоча і піднялася до вищих рівнів у Google, у підсумку опинилась «на обочині». Інсайдери Google та Yahoo розповідають про притаманне їй «брутальне поєднання» особистісних рис. Колеги однієї із найвпливовіших бізнес-леді США описують її як людину, від котрої віє льодовим холодом та яка не любить дивитися співрозмовнику в очі. Загалом, Mарісса Майєр не звикла рахуватись з іншими; наприклад, вона могла сильно запізнитись на критично важливу зустріч із CEO рекламної агенції. А Енріке де Кастро (Henrique de Castro) (також колишній топ Google), якого Майєр зробила своїм «номером 2», був у Yahoo постаттю вкрай непопулярною. (Він звільнився через 15 місяців із «золотим парашутом» в $109 млн.) «Здається, що Майєр вірить у те, що завжди права, — пише Карлсон. — Вона поважає тих, хто відкрито вказує їй на прорахунки, але при цьому ніколи не відступає від своєї лінії».
Слабкою рисою цієї книги є те, що авторові бракує вміння глибокого описання характеру, а тому подеколи його розповідь межує з гротеском. У часи перебування в Google героїня Карлсона — це майже ангел, готовий до самопожертв. «Вона усвідомлювала, що веде запеклу битву за вплив, але не сприймала це як засіб підвищення власної значущості, — читаємо ми, — просто брала на себе стільки, скільки могла підняти та виходила з того, що колеги вірили в правильність її дій». Що ж, можливо, так воно і було. Але чому тоді Майєр загрожувала звільнитися, коли суперник отримав посаду, на яку цілилась вона? Також з книги не зрозуміло, що є першопричиною невдалої трансформації Yahoo: недоліки Майєр як управлінця чи глибинні структурні проблеми, які стали для компанії нездоланною перепоною. «У діях Mарісси Майєр не було нічого, що б могло здивувати чи відштовхнути, — пише автор. — Свавільність, впевненість у собі, зневага до інших, найвідвертіше рекламування себе, нерозуміння того, що подеколи ви можете образити почуття інших, — все це притаманно багатьом успішним керівникам технологічної галузі».
За матеріалами strategy+business.
1 Ця книга ввійшла в перелік «Найкращі бізнес-книги 2015-го року» (категорія «Історії компаній») за версією видання strategy+business.
|