Хто повинен контролювати хід технологічного розвитку?
Чи не занадто нас захопили переваги, які ми отримуємо від стрімкого розвитку технологій і чи не забули ми про головне — про те, хто ким повинен керувати: ми технологіями чи технології нами? На думку, Шейли Язанофф (Sheila Jasanoff), професора школи держуправління Гарвардського університету, замість того щоб взяти контроль над технологіями в свої руки, ми віддали їм занадто багато влади. «Хто у сучасному складному суспільстві відповідає за прогнозування негативних наслідків, на які наражають нас технології, та продумує, як запобігти їхньому руйнівному впливу?», — запитує вона у своїй книзі «The Ethics of Invention: Technology and the Human Future» («Етика винаходу: технології та майбутнє людства»)1.
У процесі використання будь-якої технології трансформується наша поведінка — при чому дуже часто це відбувається непомітно для нас. Тому наслідки технологізації суспільства є набагато далекосяжнішими, ніж ми можемо це собі уявити з позицій сьогоднішнього дня. Так, автомобіль дав людям небувалу свободу, трансформував спосіб пересування та змінив вигляд міст і сел. Але й також на рахунку цього винаходу більш ніж мільйон смертей у ДТП (лише в США), отруювання кількох поколінь свинцем, зростання рівня захворюваності на бронхіальну астму, а також вагомий внесок у кліматичні зміни. При цьому найбільш вражає те, що авто впроваджувалось та поширювалось практично без будь-якого осмислювання, яку ціну доведеться за це сплатити суспільству у тривалій перспективі.
Шейла Язанофф звертає увагу на те, що майбутнє технологій формується не тільки власне технологіями, але й рішеннями, які ми приймаємо стосовно того, як їх використовувати, регулювати та модифікувати. Ці рішення можуть бути як активними, так і пасивними. Просто дати технологіям розвиватись — це вже рішення, навіть якщо нам і здається, що це не так. Автор наголошує, що питання, як суспільство управлятиме процесом розвитку нових технологій, набуває сьогодні небувалої ваги. Адже ми стоїмо перед реальністю, в якій поширення низки новітніх технологій (як-то синтетична біологія, генна терапія та клонування), дасть тим, хто їх використовуватиме, величезну владу.
Також з’являються все досконаліші технології, за допомогою яких і держструктури, і приватний бізнес зможуть спокійно стежити за нами 24 години на добу — прослуховувати наші телефонні розмови, читати електронні лити та текстові повідомлення. (Зрештою, яким чином Google може «закидати» нам рекламу, прив’язану до того, що ми пишемо в email?) Завдяки патентному законодавству та мережевому ефекту, купка компаній може здобути велетенський вплив. А ті, кого автор називає «олігархами даних» (зокрема, це Facebook та Google), його вже мають. І якщо ми випускатимемо у широкій світ CRISPR — технологію редагування геномів, котра із вражаючою легкістю зможе модифікувати базовий елемент, з якого вибудовано все живе, — то, напевно, потрібно виробити механізм, котрий би уможливив проведення широкої демократичної дискусії стосовно ризиків і переваг, що принесе з собою ця система, а також сформулювати цінності, на яких повинно ґрунтуватись її використання.
Дехто може сказати, що ринкові механізми — це єдине «управління», яке нам потрібно, бо вони самі по собі розставлять «всі крапки над "і"». Але щось на зразок CRISPR — це не нове лезо для гоління, що можна вивести на ринок та спостерігати, як складеться його доля. Крім всього, як зазначає автор, якщо відразу не дати громадськості змогу висловити свою думку, то потім доведеться мати справу з наслідками цього.
У книзі наводиться приклад розробки «золотого рису» — генетично-модифікованого рису із вмістом бета-каротину — біохімічного попередника вітаміну А. Багато дітей у деяких країнах, що розвиваються (у першу чергу Африки, Південної та Південно-Східної ї Азії) страждають гіповітамінозом А, що у деяких випадах призводить до незворотної сліпоти або навіть смерті. У таких умовах «золотий рис» виглядає відносно дешевим та простим розв’язанням проблеми. Але його вивід на ринки деяких країн було відкладено чи заблоковано. Причина — неоднозначна репутація компаній Syngenta та Monsanto як розробників генетично-модифікованих продуктів.
Отже, як намагається переконати нас автор, щоб уникнути двох крайнощів — намагань представити певний винахід як панацею від чогось і його тотального неприйняття (що може проявитись у сучасній версії луддизму) — вкрай важливо створити формалізовані системи аналізу та оцінювання новітніх технологій, які в той чи інший спосіб можуть вплинути на майбутнє людства.
За матеріалами strategy+business.
1 Книга увійшла до переліку «Найкращі бізнес-книги 2016-го року» (категорія «Технології») за версією видання strategy+business.
|
