Книга «Плутократи» Христі Фріланд

Автор: Яна Сидоряченко
Джерело: LB.ua

Книгу «Плутократи» міністра закордонних справ Канади та, водночас, відомої журналістки Христі Фріланд (Chrystia Freeland) можна назвати енциклопедією сучасної супереліти. Пані Христя вдається до історичних паралелей, культурних алюзій, соціологічних досліджень та, звичайно, покладається на свій досвід спілкування з так званими плутократами — найвпливовішими бізнесменами і політиками світу.

ДЕТАЛЬНІШЕ ПРО КНИГУ

Архітектори промислової революції вважали, що поділ суспільства на переможців і всіх інших — це неминучий наслідок економічної трансформації. Ендрю Карнегі, сталеливарний магнат із Пітсбурга, казав: «Хоч цей закон буває жорстоким до людини, для нашої раси — він найкращий, бо забезпечує виживання найбільш пристосованого в кожній галузі».

Особливо гостро успіх промислової революції та злет привілейованого 1% громадян відчувався в Америці. Посилення соціальної нерівності там збіглося у часі зі становленням політичної рівності. Суспільне обурення економічною нерівністю сприяло прийняттю низки законів та політичних рішень, що так чи інакше обмежували вплив плутократів. Не останню роль у цьому зіграли й нові антикапіталістичні ідеології, що спершу виникли у Європі, а згодом поширилися на різні країни світу. Американські еліти йшли на поступки та самообмеження, щоб знизити вплив цих ідеологій всередині країни.

Комунізм, наприклад, вплинув на всю планету — не тільки на країни СРСР. «Новий курс» і щедрі соціальні програми у Західній Європі почасти були відповіддю на червону загрозу. Краще домовитися з 99% населення, ніж ризикувати отримати чергову революцію.

Таким чином певний період західному світу вдавалося забезпечити рівний розвиток та мінімальну нерівність між 1% найбагатіших та іншим населенням. Цей період, відомий у Сполучених Штатах під назвою «Велика компресія», досі згадується багатьма з ностальгією як золотий вік середнього класу. Однак з 70-х років ситуація почала кардинально змінюватися, і на глобальну сцену вийшли нові гравці — ті, кого Христя Фріланд називає сучасними плутократами.

Тип нових плутократів зовсім не нагадував представників супереліти початку двадцятого століття — це вже були не підстаркуваті спадкоємці бізнес-династій, а молоді та перспективні підприємці, що заробили свій капітал самі або ж отримали естафету від батьків. Вони можуть похвалитися витонченими манерами та престижною освітою, а також цілим набором принципів, що спираються на віру у конкуренцію, закони ринку та власну винятковість у підприємницькій боротьбі. Вони, як і старі плутократи, створили капітали завдяки технічній революцій, але надзвичайного масштабу їхній діяльності надала глобалізація. Саме вона і робить плутократів новим наднаціональним класом, який вже не розділяють мови, традиції та кордони.

«Тепер є тридцятирічні люди, які у хедж-фондах і через партнерство з Goldman Sachs заробляють по двадцять, тридцять, сорок мільйонів на рік. І таких багато. Вони тусують разом, їздять по світу разом, вони глобальні гравці, і різниця між ними та рештою людей росте в геометричній прогресії. Це вже не Гордон Геко. Вони відірвалися у стратосферу».

Шалений підприємницький успіх сучасних плутократів, а також їхня схильність до соціального групування створили явище, яке Христя Фріланд називає «плутономією». Плутономія — це економіка плутократів, яка є настільки потужною і самостійною, що її тенденції не збігаються з тенденціями навіть найуспішніших національних економік. У той час як провідні країни світу оговтувалися від кризи 2008 року, доходи плутократів зростали, хай навіть і з меншим, ніж зазвичай, показником.

Та плутономія не лише про доходи. Вона також уособлює певний тип підприємницької та соціальної культури, коли капітал «тягнеться» поближче до еліти, а сама еліта створює навколо себе окремий прошарок фахівців, що задовольняють її професійні, медичні та культурні потреби. Ці фахівці із часом самі поповнюють ряди плутократів та можуть зрівнятися у доходах з власними клієнтами.

Глобальна супереліта відривається від решти, і попит на преміальні товари і послуги росте. Це й радили враховувати в інвестиційних планах аналітики Citigroup. Справи в Gucci йдуть краще, ніж у Wal-Mart; першокласний живопис знаходить покупця швидше, ніж просто добрий; попит на Дейвіда Боіса куди більший, ніж на його колег.

Цікаво, що сучасним плутократам не відмовиш у розумі, амбітності та честолюбстві. Вони приділяють багато уваги різноманітним лекціям, виступам та публічним обговоренням. Навіть до благодійної діяльності вони ставляться як до відповідального бізнес-проекту, тоді як промисловці «позолоченого віку» вбачали у благодійних фондах зручний інструмент для «оптимізації податків» та створення позитивного іміджу.

Хоча Христя Фріланд віддає належне плутократам в їхньому прагненні змінити світ та їх внеску в суспільній добробут, вона приділяє достатньо уваги негативним аспектам їхнього піднесення. По-перше, нерівність продовжує зростати блискавичними темпами так, що рівень доходів топ-менеджера чи акціонера у деяких випадках може дорівнювати понад сотні зарплат звичайних працівників за той же період. У результаті середній клас сильно розмивається або навіть зникає, а суспільство починає ділитися на «бідних і багатих». Тут, як стверджує авторка, помітний вплив глобалізації. Вона наводить надзвичайно актуальний приклад перенесення виробництва зі США до розвиткових країн.

Навіть попри те, що більшість «айподних» робочих місць — не у Сполучених Штатах, левова частка «айподних» зарплат залишається в країні. 13 920 американських робітників заробляють сукупно майже 750 мільйонів доларів. А 27 250 осіб, які працюють на "Епл" закордоном, приносять додому менше 320 мільйонів. Більш ніж половина людей [у США] зайняті у торгівлі і в неспеціалізованих напрямах. Вони заробляють лише 220 мільйонів. Найбільше виграють від інновацій "Еплу" інженери та інші кваліфіковані спеціалісти — їм дістається понад 525 мільйонів.

Високий рівень доходів американських спеціалістів, доводить Фріланд (спираючись на дослідження науковців), можливий у тому числі завдяки робочій дешевій силі за кордоном. При цьому велика частка робочих місць у США залишається малооплачуваною та низькокваліфікованою. Навіть збереження робочих місць всередині країни не гарантує того, що вони забезпечуватимуть гідний рівень життя працівникам.

Частково ця обставина пов’язана з глобальною конкурентною боротьбою між розвитковими і розвиненими країнами, але тут прослідковуються й особливості мислення сучасної плутократії: вони прагнуть прибутку, а тому використовують ті особливості ринку, що допоможуть досягти його, навіть якщо це йде у розріз з деякими моральними цінностями, соціальними та державними інтересами. Саме тому плутократи витрачають багато коштів на лобіювання певних ідей та домагаються представництва своїх інтересів у великій політиці. Проблеми починаються тоді, коли підприємницькі інтереси високопосадовців затьмарюють професійні норми та національний інтерес.

Ще гірше (але надзвичайно актуально для України), коли держава створює «рентоорієнтовану» систему. Цей термін у тексті Фріланд фактично є евфемізмом корупції. Це система, за якої вести вигідний бізнес в країні можливо лише за умови гарних стосунків з уповноваженими особами. Такі стосунки підкріплюється грошима чи нефінансовими заохоченнями. Ті, кому пощастило отримати привілеї або схилити систему на свій бік, вже самі визначають правила гри. Такі системи у Китаї, Індії, країнах Латинської Америки та колишнього СССР допомогли сотням новачків поповнити ряди плутократів. На пострадянському просторі, наприклад, це відбувалося завдяки безпрецедентній за розмірами приватизації активів колишнього СРСР.

У тексті побіжно згадується і Україна в контексті гучної реприватизації "Криворіжсталі" у 2005 року. Однак не лише тому книга буде цікавою і для українського читача. Як слушно зазначила екс-міністр фінансів України Наталя Яресько під час презентації твору на "Книжковому арсеналі", книгу варто прочитати, щоб зрозуміти, що плутократія — не суто українське явище.