Гнучкість в емоціях
1995-го вийшла в світ праця Деніела Гоулмана (Daniel Goleman) «Emotional Intelligence» («Емоційний інтелект»). З того часу ідея EQ міцно ствердилася в організаціях. Менеджери враховують емоційні здібності індивіда при прийнятті рішень щодо найму та просування; HR-фахівці — при формуванні команд, а сила-силенна коучів допомагає їх розвивати керівникам незліченної кількості фірм.
У своїй книзі «Emotional Agility: Get Unstuck, Embrace Change, and Thrive in Work and Life» («Емоційна гнучкість: як вийти з "глухого кута", прийняти зміни й досягти успіху в роботі та житті»)1 Сьюзан Девід (Susan David), психолог з Гарвардської медичної школи, пропонує новий вимір мегапопулярної в корпоративному світі концепції. Не виключено, що вираз «емоційна гнучкість» (EA) з часом увійде до організаційного лексикону та окреслить простір для практичних дій. Якщо EQ вказує на розвинутість наших навичок управління іншими — то EA відбиває вміння керувати собою. Враховуючи наголос, який останнім часом покладається на важливість усвідомлення індивідом своїх сильних і слабких сторін, а також подеколи неймовірно високу шкоду, яку спричинили для своїх організацій керівники, котрим бракує цього вміння, — можна без жодного пафосу сказати: ця книга є вкрай актуальною.
Девід визначає емоційну гнучкість як здатність індивіда змінювати поведінку (або, навпаки, дотримуватись її) у спосіб, який дає змогу досягти гармонії зі своїми цінностями та намірами. Наша спроможність виявляти емоційну гнучкість руйнується, якщо ми реагуємо на ситуації, стимули, слова або дії інших у негнучкій, хоча й звичній для себе манері. При цьому ми, хоча й можемо відчувати відносний психологічний комфорт, втрачаємо здатність вибирати найбільш відповідний спосіб реагування — інакше кажучи, діємо «на автопілоті».
Покладання на режим «автопілота» є дуже спокусливим у динамічному та вимогливому сучасному середовищі. Проте ця тактика не залишає жодного простору між стимулом і реагуванням, який один із героїв книги, австрійський психіатр Віктор Франкл (Viktor Frankl), назвав єдиним істинним джерелом особистісного зростання, свободи, значущості та самореалізації.
Попри дещо помпезний підзаголовок книги, який може відштовхнули читачів, котрі критично ставляться до літератури з популярної психології — ідеї автора аж ніяк не можна назвати банальними. Думки, які висловлюються в «Emotional Agility», можуть стати дієвим «антидотом» проти культури, де стан щастя вважається не лише беззастережною метою, але й сприймається як «показник» психічного здоров'я. Визнаючи конструктивну роль позитивних емоцій, Девід зауважує, що відчуття смутку, злості, страху та вини пробуджують у нас прагнення, попри всі труднощі, досягати бажаного, змушують мобілізовувати увагу, покращують пам'ять, відкривають резерви співчуття, загострюють розум та в цілому роблять нас менш вразливими до однієї з базових когнітивних похибок, коли ми свідомо чи несвідомо відбираємо інформацію, що підтверджує вже сформовану точку зору.
І, навпаки, культивування позитивності настрою спричиняє негнучкість реагування, змушуючи «не бачити» дані, що суперечать життєрадісній історії, в реалістичності якої ми вперто себе переконуємо. У своєму прагненні будь-що зберігати дух позитиву ми відкидаємо тривожні сигнали, які мають застерігати від небезпеки, приймаємо поспішні аби ризиковані рішення, швидко робимо необґрунтовані висновки та виношуємо нереалістичні очікування, котрі можуть вибухнути гірким розчаруванням.
Автор показує — чому такий поширений підхід до подолання відчаю, як позитивні твердження, не може дати результатів, тому що суперечить особливостям функціонування нашого мозку. Девід заохочує нас спостерігати за негативними емоціями та замислюватись над тим, виконанню якої функції вони можуть служити.
Також автор простежує зв'язки між емоційною гнучкістю та етичною поведінкою, аргументуючи, що прийняття відповідальності за свій емоційний стан є критично важливим, бо без цього нам ніколи не вдасться послідовно втілювати у своїх діях засади цілісності та честі. Міцні цінності є єдиною противагою «зараженню» негативними емоціями — явищу, котре досконало проаналізував Еліас Канетті (Elias Canetti) у своїй класичній праці «Crowds and Power» («Юрба і влада») і яке проявляється у новій формі та набуває ще більшої гостроти в епоху соціальних медіа.
За матеріалами strategy+business.
1 Книга увійшла до переліку «Найкращі бізнес-книги 2017-го року» в категорії «Лідерство» за версією strategy+business.
|
