Здатність пізнання себе — базова навичка ХХІ століття
Дослідження показують: знання того, ким ми є і як нас сприймають інші, лежить в основі високої особистої та професійної результативності, допомагає приймати правильні рішення в різних сферах життя та формувати тривалі стосунки з іншими. Але, на жаль, більшості з нас здається, що ми знаємо себе набагато краще, ніж є насправді.
У своїй новій книзі «Insight: Why We’re Not as Self-Aware as We Think, and How Seeing Ourselves Clearly Helps Us Succeed at Work and in Life» («Інсайт: чому ми не знаємо себе так добре, як нам здається, і як чітке розуміння себе допомагає досягти успіху в роботі та житті»)1 відомий психолог Таша Эйріх (Tasha Eurich) обґрунтовує тезу про те, що «самоусвідомлення є мета-навичкою ХХІ століття» та намагається нас навчити, як її можна розвинути.
Автор наголошує, що такі критично важливі для успіху в сучасному світі характеристики, як емоційний інтелект, емпатія, вміння впливати, переконувати, спілкуватися та співпрацювати — кореняться в самоусвідомленні. Або це можна висловити інакше: не проникнувши в сутність власного «я», неможливо стати ефективним командним гравцем, суперлідером та навчитися формувати міцні стосунки (як в робочому просторі, так і поза його межами).
В основному ми погано усвідомлюємо власне невігластво, що підтверджено науковими даними. Психологи Девід Даннінг (David Dunning) та Джастін Крюґер (Justin Kruger) довели, що найменш компетентні індивіди, як правило, найбільш впевнені у «високому» рівні своєї кваліфікації (див. "Ефект Даннінга-Крюґера..."). Отже, як знати, що ми не помиляємося, оцінюючи свої здібності? Для цього потрібна здатність самоусвідомлення. І, як це не дивно, але цю якість можна розвинути, — стверджує автор.
Протягом трьох років Таша Эйріх з колегами проводили опитування тисяч людей. У підсумку було виявлено 50 індивідів, які на початку дорослого життя практично не мали розуміння себе, але з часом змогли розвинути цю якість (дослідники назвали їх «єдинорогами»). Серед них — Алан Мулаллі (Alan Mulally), екс-гендиректор Ford, який здійснив одну із найуспішніших трансформацій у корпоративній історії. «Є одна беззаперечна істина: найбільшу можливість для вдосконалення — в бізнесі, родині та житті — вам дає самоусвідомлення», — сказав він у розмові з автором книги.
На основі аналізу характеристик «єдинорогів» було визначено сім «стовпів», які є основою інсайту, що породжує самоусвідомлення. Це розуміння своїх цінностей (засад, якими ми керуємося в житті); захоплень (улюблених видів діяльності), прагнень (того, що хочемо випробувати та досягти), найбільш відповідних умов (типу середовища, в якому ми відчуваємо себе щасливими та можемо глибоко зануритися в те, чим займаємось), закономірностей особистісних проявів (стійких способів мислення, відчування та поведінки), реакцій (думок, почуттів та вчинків, які розкривають наші здібності) та впливу на інших людей.
Щоб досягти істинного самоусвідомлення недостатньо зрозуміти себе — потрібно також знати, якими нас бачать інші люди. Автор нагадує нам про те, що:
«Між внутрішнім і зовнішнім самоусвідомленням майже немає жодного зв'язку; одне при відсутності іншого може принести більше шкоди, ніж користі».
Два виміри самоусвідомлення порівнюються в книзі з воднем і киснем. Сам по собі водень небезпечний, бо він є самозаймистий, а надмір кисню призводить до горіння інших речовин. Однак якщо з'єднати водень та кисень у правильному співвідношенні, утворюються вода, що підтримує життя.
«Самоусвідомлення певною мірою схоже на це явище: якщо ми поєднаємо чітке уявлення про себе зі здатністю відсторонитися від цього та побачити себе очима інших — то з цієї магічної комбінації народжується величезна життєдайна сила».
Автор показує нам — як здійснити перехід із теренів «сліпоти» до осяяння. Серед іншого, для цього потрібно усвідомити: пізнання себе — це тривалий безупинний процес, а не спорадичні зусилля, які здійснюється час від часу.
«Сказавши собі, чим більше, як мені здається, я знаю — тим наполегливіше потрібно працювати над собою, ми отримуємо потужну "зброю" для подолання своєї когнітивною "сліпоти"».
Не менш важливим інструментом є об'єктивна оцінка наших здібностей та поведінкових характеристик, яку нам дає оточення.
«Стенфордський дослідник Гаягріва Рао (Hayagreeva Rao) вважає, що лідери, які мають дітей-підлітків, меншою мірою схильні до надмірної впевненості в собі. Всі, в кого "під боком" є тінейджери, дуже добре знають: їхніх чад хронічно неможливо чимось вразити — зате вони завжди готові сказати, що не бачать у своїх батьках нічого особливого... Видатні лідери оточують себе людьми, які можуть їх критикувати, а лідери-"невдахи" практичного ніколи цього не роблять».
Крім наших власних «сліпих зон», прийти до інсайту нам заважає є ще й потужний культурний чинник, який Эйріх називає «культом себе».
«Він вселяє в нас оману, змушуючи думати, що ми унікальні, особливі та кращі, ніж будь-хто інший; що наші потреби є найбільш значущими; що ми не маємо підпорядкуватися правилам, які стосуються всіх, крім нас; що ми заслуговуємо мати щось лише тому, що цього хочемо. Немає нічого дивного, що "культ себе" затягнув у свої тенета так багато ваших сусідів, друзів та колег. А, можливо, навіть спромігся спокусити й вас».
Ще одне зло, на думку автора, несе в собі теорія самооцінки.
«У той час, як прихильники ідеї самооцінки оплакували брак любові до себе, рівень самооцінки неухильно та практично неконтрольовано зростав. Справжнім соціальним злом є те, що більшість людей занадто високо оцінюють себе, часто не маючи для цього жодних підстав».
Серед інших питань, які розглядаються в книзі, — неправильне використання рефлексій як інструменту пізнання себе. «Можна витрачати нескінченно-велику кількість часу на розмірковування, проте це ані на крок не наблизить вас до інсайту», — пише автор. Причиною є те, що в основі рефлексій лежить запитання «чому?», яке, пригортаючи увагу до обмежень, змушує нас бачити в собі жертву обставин. Так, запитавши людину, чому їй не подобається те, чим вона займається, ми, швидше за все, почуємо розповідь про особисті недоліки, особливості середовища тощо. У той час як запитання «що?» (що саме вам не подобається / подобається у вашій діяльності) допомагає «створювати краще майбутнє».
Ця книга стосується не тільки сфери особистісного розвитку. Автор також розглядає питання — як керівники можуть розвинути самоусвідомлення в інших та прищепити це вміння в цілій організації. Зокрема, для цього потрібні лідери, готові служити зразком культивування здатності пізнання себе, формування клімату «психологічної безпеки», в якому працівники не боялися б казати правду керівникам, та впровадження процесу, який би дозволив зробити зворотний зв'язок органічним складником культури компанії. А завершується книга розділом із дуже актуальною назвою — «Як вижити та досягти успіху в світі, сповненому ілюзій».
За матеріалами 800-CEO-READ.
1 Книга увійшла до переліку «Найкращі бізнес-книги 2017-го року» в категорії «Менеджмент» за версією strategy+business.
|
