Як створювалася Кремнієва долина

У своїй новій книзі «Troublemakers: Silicon Valley’s Coming of Age» («Порушники спокою: Кремнієва долина — досягнення повноліття») Леслі Берлін (Leslie Berlin) представляє груповий портрет «неоспіваних героїв», які стояли біля «колиски» знакових компаній та створювали в 1970-тих нову індустрію.

» Докладніше на Amazon

Джобс поняття не мав, як писати бізнес-плани та, виглядало, зовсім не прагнув цього навчитися. Тому й нічого не відповів. Тоді Марккула повторив своє прохання. Знов — мовчання. Ще кілька спроб — те ж саме. «Зрозуміло, аби з цього щось вийшло, доведеться писати самому», — зітхнув він та взявся за роботу.

Майкл Марккула — один із героїв книги Леслі Берлін. Коли 1997-го Марккула пішов з Apple, відомий публіцист Джон Маркофф (John Markoff) написав у The New York Times, що його незмінно сприймали «як когось трохи більш значущого, ніж досвідченого топ-менеджера, який привніс "дорослість" до процесу становлення Apple Computer».

У своїй книзі Берлін намагається врятувати Марккулу та інших піонерів, про яких зараз мало хто пам’ятає, з історичного забуття. В «Troublemakers» розповідаються, зокрема, історії Боба Тейлора (Bob Taylor), багаторічного менеджера комп’ютерної лабораторії Xerox PARC; Нільса Реймерса (Niels Reimers), засновника Офісу ліцензування технологій (Стенфордський університет); співзасновника Genentech Боба Свенсона (Bob Swanson) та Сандри Курциг (Sandra Kurtzig), першопрохідця в сфері програмування. «Стів Джобс був наймолодшим, а я — жінкою — про яку згадувалося в кожній публікації тих часів», — сказала автору Курциг.

Що об’єднує «порушників спокою»? Всі вони мали технічну освіту. Марккула отримав диплом, коли працював у Hughes Aerospace, а Курциг була однією із семи жінок, які в кінці 1960-тих отримали в Стенфорді інженерний фах. Але в основному вони не були «технарями» калібру Стіва Возняка (Steve Wozniak). Не були й «месіями» технологічного світу, як Дуг Енгельбарт (Doug Engelbart) (серед іншого — винахідник комп’ютерної миші) та Стів Джобс. Не можна їх назвати фінансовими геніями або провидцями-науковцями.

У чому ж тоді полягає унікальність «порушників спокою»? Як стає очевидним з книги, вони були «з’єднувачами», здатними скеровувати в потрібному руслі діяльність візіонерів та спеціалістів мегарівня. Герої «Troublemakers» створювали умови, в яких здійснювалися карколомні технологічні ривки.

Леслі Берлін не єдиний автор, який звертає на це увагу. Щотижневі семінари, котрі проводив Боб Тейлор для найблискучіших умів у царині комп’ютерних наук — одна із центральних тем книги Майкла Хілцика (Michael Hiltzik) «Dealers of Lightning» («Дилери блискавки»), де розповідається історія Xerox PARC.

Але Берлін представляє дещо глибшу та більш багатогранну картину подій. Можливо, найбільш захоплююча частина книги — це розповідь про Нільса Реймерса. Коли 1969-го Реймерс прийняв управління стенфордською патентною програмою, вона приносила лише $226 на рік. Протягом п’ятьох років він переконував науковців університету патентувати продукти своїх досліджень. У підсумку багато дослідників, які спочатку від цього принципово відмовлялися, надіслали Реймерсу 343 ідеї, котрі потенційно можна було запатентувати. Впродовж наступних п’яти років вони принесли Стенфорду дохід у сумі півмільйона доларів. І це був тільки початок. Патенти стали надпотужним джерелом надходжень, які обчислювалися сотнями мільйонів доларів.

Дуже вдалим ходом Реймерса стало патентування технології рекомбінантних ДНК, розробленої 1974-го року стенфордськми генетиками Стенлі Коеном (Stanley Cohen) та Гербертом Бойєром (Herbert Boyer). Обидва вчених більш ніж стримано сприйняли ідею ліцензування свого винаходу, але, врешті-решт, погодилися, коли Реймерс та Боб Свенсон, венчурний інвестор, який тоді відійшов від справ, продемонстрували комерційний потенціал технології (хоча Коен відмовився від своєї долі патентних надходжень). 1976-го Боєр та Свенсон заснували біотехнологічну корпорацію Genentech (серед продуктів її діяльності — успішний синтез людського інсуліну).

У книзі показано різні типи соціальних груп, які внесли свою лепту у створення Кремнієвої долини: активісти антивоєнного руху, вчені, винахідники, бунтарі, які йшли супроти всіх та всього, професійні менеджери, автори бізнес-планів. Проте, як підкреслює Берлін, аби все це запрацювало як унікальне бізнес-середовище, що змінило світ, було потрібно кілька індивідів, котрі змогли б вибудовувати цю мозаїку в одне ціле та змусити всі ці групи працювати разом.

За матеріалами strategy+business.