Економіка вражень: чому варто прочитати книгу «Мислення швидке і повільне»

Джерело: m!nd

Чи справді людина настільки раціональна, якою себе вважає; і чому ми так часто опиняємося в полоні стереотипів? Відповіді — у книзі психолога-нейробіолога і Нобелівськго лауреата Деніела Канемана (Daniel Kahneman) "Мислення швидке й повільне" (Thinking, Fast and Slow).

Бекграунд. Людський мозок — складна і суперечлива система, і аж ніяк не всі рішення належать нашому розумному «Я». Деніел Канеман пояснює, як влаштоване мислення на фізіологічному рівні й чому ми так часто робимо помилки. До вивчення цієї проблеми він приступив у далекому 1969-му році на кафедрі психології Єврейського університету в Єрусалимі разом з Амосом Тверскі — на той момент молодим світилом у сфері досліджень прийняття рішень. Якби Тверскі не пішов з життя в 1996 році, то зміг би розділити Нобелівську премію з Канеманом в 2002-му.

Сюжет. Гіпотетичний агент будь-якої економічної теорії раціональний, егоїстичний, і його смаки не змінюються. З точки зору психолога людина ані повністю раціональна, ані геть егоїстична, а її смаки нестабільні. Нейроекономіка поєднує обидва підходи: вона вивчає ставлення людини до вибору в умовах ризику. Модель раціонального індивіда будується на теорії очікуваної корисності. Канеман із Тверскі провели ряд нейроекономічних досліджень і створили нову теорію — теорію перспектив.

Вона вивчає спотворення, які допускає людина відносно до паперової економічної теорії. Наприклад, принцип зниження чутливості: ми краще помічаємо слабке світло в темній кімнаті. Або принцип неприйняття втрат: якщо порівнювати безпосередньо, втрати здаються більшими, ніж виграш. Ця асиметрія сприйняття виникла в ході еволюції: для виживання корисно реагувати на загрозу сильніше, ніж на приємну перспективу, однак вона порушує абстрактну економічну логіку. Іноді ми продовжуємо вкладати в програшну справу за інерцією, попри те, що можливі більш вигідні інвестиції. Наприклад, людина вирішує подорожувати в снігову бурю тільки тому, що вже заплатила за квиток. Це називається «помилкою непоправних витрат».

Наукові дослідження показують, що люди надто переоцінюють власну раціональність.

Зокрема, у процесі мислення ми постійно підміняємо складне питання простим. Уявімо, що є певне складне питання, що потребує докладання аналітичних зусиль і співставлення фактів, даних тощо. Наприклад, скільки грошей ви готові пожертвувати на порятунок пінгвінів? По-хорошому, тут потрібно оцінювати, чи знаходяться птахи в небезпечній ситуації, яких заходів необхідно вжити, скільки вони потребують грошей, який відсоток вашого доходу ви готові виділити цій проблемі, разово або на постійній основі тощо. Однак, приймаючи рішення, ми відповідаємо не на те питання, яке було поставлене. Ми відповідаємо на більш просте питання — чи подобаються нам пінгвіни? Чи викликає у нас страждання той факт, що пінгвіни страждають у себе в Антарктиді. Якщо так, то можна дати грошей. А думати начебто і не обов’язково.

В основі підходу до суджень, запропонованого Канеманом, два режими мислення — Система 1 і Система 2. Перша запускається, наприклад, коли ми бачимо розлючену людину: ми миттєво оцінюємо ситуацію, причому автоматично, не вдаючись до аналізу. Друга підключається, коли ми розв’язуємо математичний приклад — тобто, витягаємо з пам’яті правила і цілеспрямовано застосовуємо їх до конкретного завдання. Думаючи про себе як про особистість, ми зазвичай маємо на увазі Систему 2 — свідоме, розумне «Я». Але, як показують дослідження нейробіологів, головна «дійова особа» в прийнятті рішень — Система 1, а Система 2 — лише другорядний персонаж, який вважає себе протагоністом.

Багато розумових операцій людина виконує автоматично. Система 1 обробляє інформацію з зовнішнього світу, відправляючи Системі 2 на схвалення враження, передчуття, наміри і почуття. У разі схвалення вони перетворюються на переконання і навмисні дії. Система 2 мобілізується, коли постає питання, на яке немає відповіді у Системи 1, або коли відбувається щось, що суперечить очікуванням.

Когнітивні дослідження показали, що ми мислимо за законом малих чисел — тобто схильні вірити, що маленькі вибірки точно представляють усе населення. Крім того, ми схильні перебільшувати послідовність і пов’язаність побаченого. Слідуючи інтуїції, людина частіше сприймає випадкову подію як закономірну.

Якщо перед оцінкою невідомого значення (наприклад, скільки ми готові витратити на будь-який товар) ми стикаємося з довільним числом, воно впливає на результати оцінки. Це називається «ефект прив’язки». Наприклад, один і той самий будинок при більшій заявленій вартості буде здаватися кращим.

Ми часто використовуємо евристику доступності — тобто підміну оцінки частоти виникнення легкістю, з якою в голову приходять приклади. Наприклад, інтуїтивно здається, що від нещасних випадків люди вмирають частіше, ніж від діабету, хоча насправді це не так. Але смерть від нещасного випадку запам’ятовується краще.

Евристика репрезентативності використовується, коли треба оцінити ймовірність якоїсь події, що може статися з людиною з наперед заданими властивостями. Наприклад, ми цілком можемо вирішити, що хлопець з великою кількістю татуювань навряд чи стане хорошим вченим — ґрунтуючись на стереотипах про вчених і про татуйованих хлопців. Пророцтва за репрезентативністю поширені, але можуть суперечити реальній статистиці — ми можемо вибрати більш рідкісну подію, ґрунтуючись лише на суб’єктивній оцінці її «типовості» для конкретної людини.

Вам сподобається, якщо: Вас цікавить взаємозв’язок економіки з психологією, і ви віддаєте перевагу ґрунтовному викладу наукових теорій, підкріплених експериментальними дослідженнями.

Вам не сподобається, якщо: Ви — шанувальник швидкого поверхневого читання і вас лякають великі формати.

Головна причина прочитати: Оцінити захоплюючий виклад поведінкової економіки і знайти пояснення людської ірраціональності, що дозволяє усвідомити, як люди приймають рішення і припускаються помилок не лише в економіці, але й у повсякденному житті.