Страх чи Право вільно висловлювати свою думку на робочому місці

У вас складається враження, що керівник контролює кожне ваше слово та дію навіть після роботи? Ви не самотні! Беручи до уваги безліч випадків звільнень через політичні погляди, надмірну активність чи просто висловлювання, які не сподобалися шефові, Брюс Баррі (Bruce Barry), професор менеджменту та соціології в Owen Graduate School of Management, вирішив провести власне дослідження причин подібних випадків. Він виявив, що роботодавці насправді мають куди більший вплив та контроль над нашим особистим життям, ніж ми звикли вважати.

Кульмінацією його дослідження стала книга "Безмовність: Руйнація вільних висловлювань в американському робочому просторі" (Speechless: The Erosion of Free Expression in the American Workplace). У книзі Барі демонструє проблему на конкретних прикладах (у тому числі розповідає про жінку, яка була звільнена лише через те, що на бампері її автомобіля знаходився політичний плакат), а також пропонує дієві важелі для вирішення проблеми. Він переконаний, що ніякої змови, яка б змушувала менеджерів займатися цензурою та звільняти кожного співробітника, який веде власний блог, не існує. Проте з фактами переслідування працівників через їхній спосіб мислення дійсно потрібно боротися.

"Я прагну показати, що коли когось звільняють лише через те, що він веде блог, і ця звістка розповсюджується серед інших співробітників, — пояснює Баррі, — це слугує своєрідним застереженням для всього персоналу. Роботодавець ніби наголошує: стежте за тим, що ви говорите. Компанія стежить за кожним вашим кроком і словом, навіть тоді, коли це не стосується роботи".

Нижче наведено коротке інтерв'ю з Баррі.

З.: Чи відбулися якісь вражаючі відкриття під час дослідження?

В.: У своєму дослідженні я намагався дати відповідь на просте запитання: "Чи можуть люди вільно висловлювати свою думку на роботі? Перед ким? До якої межі?" На той час мені здавалося, що відповідь очевидна: "Ні, не можуть. Оскільки немає жодних законів, які б по-справжньому регулювали цю проблему". Тому вражаючим відкриттям стало те, що насправді такі закони існують і навіть конституція гарантує людині право вільно висловлювати свою думку, як на роботі, так і в особистому житті.

Проблема ускладнюється тим, що закони дуже сильно залежать від місця вашого проживання, від тону та змісту ваших висловлювань тощо. Зрештою, виходить що через усі ці ускладнення роботодавець фактично отримує цілковитий контроль над висловлюваннями та розповсюдженням думок своїх підлеглих як на роботі так і поза нею.

З.: Ви пишете, що ситуація із вільним спілкуванням на робочих місцях суттєво погіршилася за останні 30 років. У чому причина такого погіршення? На перший погляд все повинно бути навпаки, адже ми модернізуємося, стаємо більш відкритими і толерантними.

В.: Ви можете розглянути ситуацію з точки зору як роботодавця, так і підлеглого. З точки зору підлеглого за останні 30 років робота дуже суттєво змінилася. Працівники стали менш захищеними, відбувається глобальна торгівля, більше людей покладаються на численні можливості працевлаштування для формування власної професійної кар'єри і т. п.

Зниження рівня захищеності робить небезпеку зіткнення інтересів роботодавця та співробітника більш реальною. Зрештою, часто люди займаються самоцензурою, оскільки вони переконані, що природа працевлаштування змінилася.

Із точки зору роботодавця за останні 20-30 років ситуація на ринку праці також дуже суттєво змінилася. Роботодавці намагаються створити позитивний імідж компанії, турбуються про бренд та репутацію. Тому вони дуже обережно ставляться до висловлювання співробітниками своїх думок. Адже ці думки можуть зашкодити репутації та іміджеві компанії.

Значна частина моєї книги відведена технологіям — електронній пошті, блогам, всесвітній мережі і т. п. Розмови у колі працівників компанії фактично не змінилися — вони продовжують скаржитися на свого шефа і на організацію. Проте змінилися способи розповсюдження цієї інформації. Якщо раніше працівники скаржилися на боса виключно у спілкуванні між собою, то сучасні технології дають людям можливість розповсюдити таку інформацію на широку аудиторію. І хто може дати гарантію, що вона не буде знайдена самим керівником? Проблема полягає якраз у тому, що ті самі інструменти, які дають можливість співробітникам висловлювати свою думку, дають роботодавцям можливість відстежувати небажану інформацію і карати винних.

З.: На Вашу думку, чи відчувають роботодавці страх? Якщо так, тоді чого ж саме вони бояться?

В.: Я не думаю, що між роботодавцями існує таємна змова на подолання вільного висловлювання працівниками своєї думки. Ми знаємо, що закони дають роботодавцям дуже багато прав щодо контролю своєї сфери діяльності. Фактично, вони можуть звільняти працівників за провини, за заслуги і навіть взагалі без причини. Тому деякі роботодавці використовують всю повноту своєї влади, звільняючи кожного, чиї слова хоча б теоретично якимось чином можуть зашкодити репутації компанії. Звісно, наявне законодавство робить це можливим. Але, на мою особисту думку, така поведінка шкодить не лише співробітникам, але й суспільству в цілому.

Робота — це те місце, де людина проводить значну частину свого життя. Це місце, де люди формуються як особистості. Саме на роботі вони встановлюють більшість своїх контактів, висловлюють думки — політичні, особисті та інші. Якщо роботодавець намагається "затулити рота" своїм співробітникам, він відбирає у них велику частку їхніх прав. Після роботи вони повинні думати як компанія поставиться до їхніх дій та рішень. Зрештою, таким чином роботодавець виховує невмотивовану сліпу масу, яка не здатна до активних дій. І, звісно, втрачає всіх талановитих співробітників. Про які ідеали демократії може йтися в такій ситуації?

З.: Наскільки серйозна ця проблема? Чи є надія, що ситуація виправиться?

В.: Я не наполягатиму, що ця проблема є найважливішою у країнах, де люди думають про особисту безпеку, рівень зарплатні, охорону здоров'я і пенсійне забезпечення. Легко припустити, що проблема вільного висловлення власних думок далеко не найважливіша. Але давайте поглянемо на цю проблему з іншого боку. Адже якщо вам не дозволять вільно висловлювати свої думки, ви ніколи не розпочнете розмову про підвищення зарплатні, забезпечення медичного страхування та інші подібні речі. Отже все ж таки право на власну думку лежить у основі всіх ваших робочих інтересів.

Для вирішення проблеми вільного висловлення думок слід змінити усталені стереотипи роботодавців. Роботодавцям слід тверезо оцінювати, наскільки висловлювання їхніх підлеглих дійсно здатні зашкодити бізнесові. Їм потрібно розуміти, що вони працюють не із бездушними механізмами, які просто виконують свої функції з дев'ятої до п'ятої години. Особисте життя та робота взаємопов'язані. Якщо роботодавці зрозуміють, що і вони також є часткою суспільства, а не окремою інституцією поза його межами, тоді, можливо, їхнє ставлення до співробітників зміниться.

З.: Яку пораду Ви хотіли б дати сучасним студентам бізнес-шкіл?

В.: Хтось із класиків колись сказав: "Ми живемо у суспільстві, а не у вакуумі економіки". На превеликий жаль, деякі бізнес-школи поводяться так, наче дійсно живуть саме у "вакуумі економіки". Вони намагаються вкласти у голови студентів думку, що ринкові принципи економічної поведінки мають більший пріоритет, ніж прості принципи суспільного життя.

Я порадив би майбутнім випускникам бізнес-шкіл мислити більш широко. Усвідомлювати, що зі вступом до конкурентного корпоративного світу вони не перестають бути громадянами незалежної демократичної держави. Роботодавці повинні розуміти, що люди, які приходять працювати на їхню компанію, продають свій професіоналізм та час, але не продають своє єство та право бути вільними. І роботодавці не мають права змушувати людей мовчати.

За матеріалами "Fear vs. Free Speech at Work", BusinessWeek.
Скорочений переклад: Ярослав Федорак, MCUa.