Сприйняття інформації: як «відділити кукіль від пшениці»

І прості спостереження, і висновки досліджень говорять по те, що довіри в світі стає все менше. Так, під час недавнього опитування ADP Research Institute, лише 7% з 25 тис. респондентів сказали, що реально довіряють своїм керівникам та колегам. А відповідно до даних цієї організації, вибухоподібне зростання контенту супроводжується різким падінням довіри до інформації.

«Неможливо зупинити лавини контенту, які обрушуються на нас, але ми можемо навчитися краще фільтрувати інформацію», — пише автор відомих бестселерів, соціолог Маркус Бакінгем (Marcus Buckingham). Ось три рекомендації, які він із цього приводу дає.

Бережіться імітацій

Усвідомлюємо ми це повною мірою чи ні, але наш світ сповнюють імітації, які подаються під «соусом» справжності. Це призводить до зниження рівня довіри та розмиває нашу здатність відрізняти мову правди від мови вигадок. Будучи нездатними відокремити істинне від підробного, ми впускаємо до нашого життя величезну кількість підробок.

Наприклад, якщо раніше видання дуже чітко розмежовували «справжній» і рекламний контент, то зараз ця грань стає дедалі розмитішою. The Wall Street Journal, Forbes, Fast Company та Fortune, — всі ці видання мають розділи для контенту, за розміщення якого платять автори. У The Wall Street Journal цілий розділ «CIO Journal» викуплений консалтинговою компанією Deloitte.

Якщо подкастер називає своїх спонсорів та розповідає про переваги їхніх продуктів (за що отримує певну плату) — це прозора реклама. Але якщо подкастер йде далі, розповідаючи про те, як продукт зробив його життя кращим (за що отримує значно більше) — ми маємо справу з імітацією. Ми ніколи не довідаємося, чи насправді цей індивід щиро захоплюється продуктом або його «захоплення» є відпрацюванням певної суми. Тому щоразу, слухаючи такий подкаст, ми помалу нівелюємо свою здатність розрізняти справжність і підробку.

«Вплітання» продукту в особисте життя подкастера чи впливача є дуже дієвою формою маркетингу (якби це було не так, ніхто не пропонував би вам, скажімо, 20-відсоткову знижку в обмін на посилання на себе). Хоча може здатися, що таким чином ми отримуємо вигоди — це не так, бо руйнується наш зв'язок із правдою.

Довіряйте лише надійним даним

Звісно, дані можуть допомогти вам зрозуміти, кому варто довіряти, а кому ні. Але для цього потрібно навчитися розпізнавати — чим, власне, є дані та як ми їх отримуємо.

Дані можна генерувати лише у три способи: підраховуючи, ранжуючи чи оцінюючи, з яких найнадійнішим, є перший.

Розмови — це не дані. Якщо хтось намагається переконати вас у чомусь, оперуючи загальними фразами, запитайте: «Скільки людей ви опитали?», «Чи представляли вони певні сегменти населення?», «Які саме запитання ви ставили?»

Дані — це не просто «цифри». Нам потрібні надійні цифрові значення. Якщо термометр несправний — він все одно генеруватиме цифри, але вони нічого вам не скажуть. Коли хтось «вистрілює» у вас якимось числом, запитайте, як його було отримано, а якщо конкретніше — що саме підраховувалось? Скажімо, якщо ви чуєте, що співробітники, котрі працюють у дистанційному режимі, демонструють вищу продуктивність праці, ніж їхні колеги, котрі перебувають в офісі, — вашим першим запитанням має бути: як вимірювалась продуктивність? Якщо вам не можуть продемонструвати надійного способу вимірювання продуктивності — не поспішайте довіряти таким «даним».

«Дослідження» — це теж не дані. Почувши від когось: «Як показало моє дослідження..», ви відразу маєте активувати своє критичне мислення. Але якщо вчений каже: «Як показали дані...» — це означає, що він виходить із того, що інформація сприйматиметься критично і що вам потрібно знати, як вимірювалось те, що, як стверджує цей індивід, він вимірював. Що використовувалось у якості «жердини»? Або, можливо, результати дослідження отримано на основі «зламаного термометру»?

Наприклад, якщо хтось стверджує, що найкращі бізнес-лідери мають такі-то чотири навички, — запитайте: «Звідки відомо, що ці лідери найкращі?» та «Як вимірювався ступінь розвинутості цих навичок?». Оскільки надійного способу виміряти зазначене вище поки що не існує, добре подумайте — чи варто довіряти такій інформації.

Навчіться бачити справжні професійні знання

Першою і найочевиднішою ознакою того, що ви маєте справу із справжнім фахівцем є наявність в індивіда досвіду роботи у певній сфері. Друга ознака — це вияв скромності. В онлайні нас безупинно атакують «легіони» «експертів», яких відрізняє надмірна впевненість у собі. Аматори маскують свою необізнаністьу певній темі претензійністю та амбіціями. Істинним знавцям, навпаки, властива скромність. На відміну від самовпевнених неуків, вони чудово усвідомлюють обмеженість та недосконалість людських знань. Тож коли ви чуєте вдумливі та, як правило, небагатослівні відповіді, з великою ймовірністю перед вами знаходиться фахівець, якому можна довіряти.

Також врахуйте те, що кваліфікація експертів підтверджується не наявністю юрб послідовників, а думкою нечисленної групи фахівців, які цінують репутацію своєї галузі. У багатьох сферах є рецензовані наукові видання (автор анонімно розміщує висновки свого дослідження, а група його колег вирішує, наскільки вони заслуговують на довіру). Отже, якщо хтось каже вам: «Ви маєте прочитали таку-то статтю...», поцікавтесь, чи вона надрукована у рецензованому виданні. Якщо ні, краще тримайте довіру при собі.

І ще одне. Безсумнівно, кожний, хто має науковий ступінь, заслуговує на повагу. Але, скажімо, думка власника докторського звання з соціології, вартує уваги, тільки якщо цей індивід висловлюється про соціологію. Ставтесь до наукових авторитетів з обережністю і не використовуйте порад щодо фінансових питань, які дає хімік, а якщо хочете гармонізувати свій психологічний стан, не керуйтеся рекомендаціями економіста.

За матеріалами "Becoming a More Critical Consumer of Information", HBR.

Ілюстрація: Adobe Stock