Чи варто відмовитись від авторитарного стилю управління?

Скільки б не обговорювались переваги й недоліки різних управлінських стилів, на думку багатьох керівників, авторитарний підхід найдієвіший. Але чи завжди він дозволяє отримати максимальну віддачу? Наприклад, Тревіс Бредберрі (Travis Bradberry), співзасновник TalentSmart, співавтор бестселеру «Emotional Intelligence 2.0» («Емоційний інтелект 2.0»), вважає, що «успіх керівників, які дотримуються вкрай жорстких підходів в управлінні людьми, є винятком, а не правилом».

Тревіс Бредбері (Travis Bradberry)

І, навпаки, дослідники Університету штату Каліфорнія (Лонг-Біч) переконались, що боси, яким притаманний «м’якіший» управлінський стиль, більш справедливо ставляться до підлеглих, а тому підпорядковані їм команди (а також окремі індивіди в їхньому складі) демонструють вищу результативність. У свою чергу, дослідники Університету штату Вірджинія зробили наступний висновок: керівники, котрим, на думку підлеглих, притаманні самовідданість та готовність надавати підтримку, сприймаються в колективі як «генератори» натхнення та мотивації. При цьому працівники також виявляють аналогічні якості: у порівнянні зі своїми колегами, яким не пощастило з менеджером, вони більшою мірою віддані команді та більш охоче допомагають один одному.

Але як виглядає «м’який» бос та за рахунок чого йому отримати від людей високу віддачу, не застосовуючи при цьому інструментів тиску? Ось деякі основні характеристики таких управлінців.

1. Доброта без слабкості. Істинна доброта є сильною за своєю сутністю. Вона ґрунтується на чесності та прямоті. Вияв доброти — це відверто сказати людям те, що вони мусять почути, а не давати їм (або собі) змогу уникнути неприємної розмови. Адже останнє — це слабкість. І ще, така якість, як доброта не з’явиться сама по собі, щойно у вас виникне в ній потреба. Її маска є настільки тонкою, що люди відразу розпізнають, що за імітацією приховуються певні особисті інтереси керівника.

2. Сила, а не грубість. Перед тим, як вирішити — чи варто йти за лідером, люди хочуть впевнитись, що мають справу з сильною особистістю. Бо їм потрібен хтось, хто міг би приймати важкі рішення, дбати про групу та просуватись вперед навіть тоді, коли всі обставини обертаються проти цього. Варто врахувати: працівники з набагато більшою ймовірністю виявлятимуть стійкість у найскладніших ситуаціях, якщо бачитимуть, що лідер веде себе саме так.

Чимало керівників помилково вважають, що виявом сили є домінування, найжорсткіший контроль чи залякування. Але визнання в людині сили неможливо нікому нав’язати. Це можна лише заслужити, незмінно демонструючи рішучість під час кризи або в інших непростих умовах.

3. Впевненість у собі замість зверхності. Люди тягнуться до впевнених у собі лідерів, бо тоді в них вселяється віра у власні здібності. Найскладніше для лідера — це не дати впевненості в своїх силах перерости в зарозумілість. Сутність першого — в переконанні у своїй здатності реалізовувати задумане. Коли ж впевненість втрачає зв'язок із реальністю, індивідові починає здаватись, що він може зробити те, що насправді йому не під силу.

Загалом, багатьом найвидатнішим лідерам притаманна скромність. Вони не вважають себе винятковими — кращими за будь-кого іншого; а якщо потрібна їхня допомога, то беруться за будь-яку роботу.

4. Позитивне налаштування плюс реалізм. Ще один виклик, з яким стикаються лідери, — це потреба поєднати позитивний настрой з реалістичною оцінкою обставин. Так, у ситуації, коли зненацька змінюється напрям «вітру», можна нарікати на неочікувані перипетії, що зруйнували ваші плани; можна вичікувати в надії, що все якось вирішиться само собою; а можна налаштувати «парус» та продовжити рух вперед.

5. Здатність служити зразком для наслідування. Можна багато говорити про значущість особистісної цілісності, але значно важче підтвердити це діями. Ви зможете прищепити потрібні зміни набагато швидше та ефективніше, якщо замість того, аби цілий день розповідати про бажані для компанії поведінкові моделі, щодня послідовно їх демонструватимете на власному прикладі.

6. Готовість захищати підлеглих, не думаючи про наслідки для себе. Найкращі лідери готові зробити все для своєї команди, а взамін отримують беззастережну підтримку з боку підлеглих. Також вони свідомо формують середовище, де можна ставити незручні запитання, критикувати босів та висловлювати думки, що суперечать їхньому погляду на речі.

7. Вміння поєднати роботу із задоволенням. У світі є сила-силенна керівників, які вміють чудово проводити час, щоправда, жертвуючи при цьому бізнес-результатами. Є й чимало серйозних босів, які взагалі не розуміють, що означають слова «весело» та «приємно». Отже, потрібен лідер, який відійшов би від цих крайнощів та міг би стимулювати людей працювати на піку своїх можливостей, при цьому час від часу створюючи умови для емоційної розрядки. Таким чином можна запобігти поширенню «синдрому вигорання» та створити найсприятливіші для високої продуктивності умови.

8. Формування особистих зв’язків. Навіть під час виступів чи нарад, коли в приміщенні збирається багато людей, високоефективні лідери можуть змусити кожного з присутніх повірити, що розмова ведеться саме з ним. Зрештою, так воно і є, бо такі керівники вміють індивідуалізувати послання, апелюючи до емоцій людини.

9. Майстерність бездоганного зворотного зв’язку. Інформація щодо діяльності працівника, яку доносить керівник, мусить бути точною й об’єктивною і водночас такою, що не тільки не ображає, але й надихає.

10. Благородство. Найкращі керівники ніколи не перекладають свої прорахунки на інших та ніколи не «приписують» собі досягнення, до яких у найкращому разі мають лише опосередковане відношення. Навпаки, вони не бояться визнавати успіхи підлеглих. Джон Максвелл (John Maxwell), автор кількох відомих книжок про лідерство, висловився про це так:

За матеріалами "10 Reasons Nice Bosses Finish First", Entrepreneur.