Працювати разом та окремо

У серпні 2010-го Скотт Беркун (Scott Berkun), який здобув визнання як автор відомих книг з управління проектами, став працівником за номером 58 в Automattic Inc. (це відкрита блогерська платформа, створена під егідою WordPress, — зараз 15-й за популярністю сайт світу).

» Докладніше на Amazon

З одного боку, це книга про те, як менеджер, котрий отримав свої «погони» у цифровому гіганті, використовуючи низку інструментів (серед яких — Skype, чати та блоги), взаємодіє з невеликою командою, члени якої працюють дистанційно (можливо, дослідників зацікавить, як це виглядало приблизно 2010-го року).

Але, крім цього, Беркун намагається з’ясувати, як територіально розпорошені організації можуть домогтися успіху як в економічному, так і в культурному плані. Скажімо так — це вдається далеко не всім. Але з 2005-го, коли Мулленвег дав старт своєму дітищу, WordPress і Automattic демонструють вражаючі темпи зростання. WordPress, що розміщує більше ніж 60 млн. блогів, є лідером на цьому просторі. У свою чергу, Automattic залучила мільйони доларів приватних інвестицій, а чисельність її персоналу зросла з менш ніж 200 до кількох тисяч працівників.

Більшу частину часу фахівці WordPress спілкуються в електронній формі і лише періодично зустрічаються особисто. Автор книги описує, як опинившись у штаб-квартирі WordPress у Сан-Франциско, він побачив просторе й пусте приміщення, в якому майже ніхто не буває. Коли він вирішив провести там зустріч зі своїм колегою, то довго бродив пустими кімнатами у марних пошуках дошки. Зрештою, дошки для презентацій тепер нікому не потрібні — це такий же «рудимент», як і головний офіс взагалі.

Зрозуміло, що у часи «до-інтернету» група з територіально розрізнених індивідів не могла б ефективно співпрацювати (а може й взагалі взаємодіяти). Але виглядає, що, крім усього, Мулленвег має ще й «чуйку» на допитливих, доброзичливих та мотивованих людей. Це і дало йому змогу створити організаційну екосистему, у якій майже немає місця для прояву особистих амбіцій або політичної метушні. Також, якщо працівники WordPress хочуть щось вдосконалити чи випробувати, вони мають широчезне поле дій.

Допомагає і прозорість. Фахівці можуть спостерігати за тим, що роблять їхні колеги, а також бачити показники власної результативності. Скажімо, хоча за продуктивністю праці Беркуну далеко до молодих програмістів, він запропонував команді інші «активи», наприклад, свій досвід. Так, він допоміг колегам по команді відійти від роботи виключно в режимі операційного вдосконалення та зосередитися на досягненні кількох найважливіших цілей.

Коли Беркун намагається привнести до своєї праці елементи якоїсь драми, це вдається йому не надто добре. Врешті-решт, його герої цілий день сидять за комп’ютерами, набираючи «гострі» повідомлення або пишучи програмні коди. Тому місцями у книзі занадто багато незрозумілого жаргону та малоцікавих подробиць міжособистісної взаємодії. Але попри це книга дає можливість побачити, як виглядатиме робоче середовище майбутнього. І ще, в ній багато цікавих спостережень. Наприклад, ось таке зауваження автора: «Багато хто говорить, що наради в онлайн-режимі не дають бажаного ефекту; при цьому, чомусь не звертаючи увагу на те, що від більшості традиційних зустрічей також немає жодної користі».

Автор не претендує на абсолютну правильність своїх висновків; скоріше його розміркуванням притаманна стриманість. А описуючи неабиякі переваги нового способу організації праці, він не намагається переконати нас у тому, що звичні моделі не мають жодних «плюсів».

За матеріалами strategy+business.