ВВП як показник благополуччя нації: чи є альтернатива?
Потягом тривалого часу розмір валового внутрішнього продукту використовується як базовий показник економічного розвитку країни. Але якою мірою це відображає реальний стан справ?
Як пише Дірк Філіпсен (Dirk Philipsen) у книзі «The Little Big Number: How GDP Came to Rule the World and What to Do about It» («Маленька велика цифра: як ВВП почав керувати світом і що з цим робити»)1, «якими б корисними не були дані, що відображають стан виробничої діяльності, у ХХІ столітті валовий внутрішній продукт як вимір соціального й економічного благополуччя є примітивним та небезпечним».
У першій частині книги розглядається як розроблялась концепція ВВП. Зимою 1934-го майбутній Нобелевській лауреат Саймон Кузнець (Simon Kuznets) представив конгресу США свій звіт під назвою «Національній дохід у 1929-1932 роках», який супроводжувався наступним застереженням: «Цінна здатність людського розуму спрощувати у складній ситуації задля надання стислої характеристики може стати небезпечною, якщо її не контролювати через чітко визначені критерії». Це стало пророцтвом — формула ВВП виявилась оманливо простою.
Свого часу Роберт Кеннеді (Robert Kennedy) сказав, що «ВВП підраховує все, окрім речей, які роблять життя гідним того, аби його прожити». 1982-го Світовий банк заявив, що «статистика стосовно доходів не вимірює позиції, котрі є важливими для благополуччя більшості суспільств» та порекомендував використовувати її разом із такими даними, як тривалість життя, рівень дитячої смертності, а також — грамотності». Дірк Філіпсен називає цей індикатор «сліпим лічильником, що підраховує лише виробіток, при цьому ігнорує витрати та збитки».
На переконання автора, в найбільшій мірі руйнівна сила ВВП проявляються в контексті «природного» капіталу. В існуючій економічній системі природа як така немає жодної вартості доти, доки хтось не добуде з неї продукт та не виставить за нього ціну, яка в разі невідновлювальних ресурсів може бути суттєво заниженою. Також будь-яка виробна діяльність несе у собі побічні негативні ефекти (професійні хвороби, екологічне забруднення, шкідливі викиди в атмосферу тощо), які доводиться усувати суспільству. І все це живіть економічне зростання як засіб безперервного підвищення фінансового результату. Отже, втягнуті в гонитву за прибутковістю видобувні підприємства мають всі стимули, щоб перекласти якомога більше зовнішніх соціальних витрат на треті сторони і при цьому спустошувати природні резервуари із вражаючою швидкістю та ефективністю. «Згідно всіх існуючих оцінок, з часів Великої депресії було використано більше природних ресурсів, ніж за всю попередню історію людства», — пише Філіпсен.
Також, на думку автора, ВВП не тільки не допомагає створювати соціальний капітал, а, навпаки, активно сприяє його нищенню. Бо в рамках цієї ідеології все повинно знайти своє монетарне визначення або зникнути. Так, у розрахунках ВВП не відображуються такі одвічні заняття, як догляд за дітьми та робота по дому. Невблаганна логіка ВВП заохочує виробництво нікому не потрібних або навіть шкідливих для суспільства продуктів. Планове застарівання є нормою у всьому, навіть у людських відносинах. «Шокуючою ознакою культури, де домінує споживання, є сайт знайомств для вже одружених людей, — зазначає автор. — Майже 22 млн. членів, що сплачують внески, мільйони рекламних доларів… Власники Ashley Madison монетизують одинокість та відчай; і все це працює на ВВП».
Але якими можуть бути альтернативи? Згідно автора, вже запропоновано більш ніж 100 варіантів. Серед яких — індекс щасливої планети (H.P.I.), який пов’язує економічний добробут держави із використаннями її природних ресурсів; індекс істинного прогресу (G.P.I.), котрий враховує соціальні та екологічні чинники (використовується в трьох штатах та Фінляндії). Проте реалістичність запропонованих варіантів викликає у фахівців неабиякі сумніви. Так, коли статистичні агенції кількох країн спробували визначити, як ВВП може відображати зникнення деяких біологічних видів та використання невідновлюваних ресурсів, було зроблено висновок: зробити це у системний спосіб практично неможливо.
У книзі є чимало спірних моментів (зокрема, важко погодитись із деякими підходами автора щодо оцінки соціального прогресу). Але головним є те, що Дірк Філіпсен нагадує нам, що глибока вкоріненість будь-якої концепції не ототожнюється з її несумнівною істинністю. ВВП було створено у часи Великої депресії як засіб реагування на проблеми, з якими зітнулось тоді суспільство. Нагадуючи про це, Філіпсен наводить у вступі до своєї праці слова Альберта Ейнштейна, який сказав: «Жодну проблему не можна розв’язати, якщо підходити до неї з позицій того ж мислення, що її породило».
За матеріалами strategy+business.
1 Ця книга ввійшла в перелік «Найкращі бізнес-книги 2015-го року» (категорія «Економіка») за версією видання strategy+business.
|
