Гроші масового ураження: навіщо читати книгу «Валютні війни» Джеймса Рікардза
Джерело: m!nd
До чого може призвести фінансове марнославство окремих держав і лідерів. І чи такий вже незамінний долар США.
Бекграунд. Джеймс Рікардз — американський правник, економіст і фінансист, понад 35 років провів на Волл-стрит як інвестбанкір. Книгу було написано у розпал активної та подекуди навіть агресивної політики Федеральної резервної системи (ФРС) США із кількісного пом’якшення. За формою це було зменшення довгострокових ставок за позиками, але по суті, як зазначає автор, — звичайною емісією грошей. У своїй книзі Рікардз неодноразово вдається до критики дій ФРС, хоча, детально описуючи її історію, визнає: саме наявність такого «туза» в рукаві американської економіки почасти дозволяє Штатам поводитися сміливо й навіть зухвало.
Термін «валютна війна» вперше було введено у відкритий вжиток міністром фінансів Бразилії Гвідо Монтегою у вересні 2010-го. Світова фінансова еліта ще доволі довго пручалася, не бажаючи визнавати реальну небезпеку, і надавала перевагу термінам «збалансування» та «регулювання», говорячи про те, що коїться із валютними ринками. Але, як зазначає Рікардз, використання евфемізмів не ослабило напруження у валютній системі.
«У валютних війн є один парадокс: попри те, що вони ведуться між країнами, їхньою причиною є внутрішньодержавний розлад. Валютні війни починаються в атмосфері недостатнього внутрішнього розвитку. Країна, що починає йти цим шляхом, зазвичай потерпає від високого рівня безробіття, зниження темпів економічного розвитку, слабкості банківського сектора та погіршення державного фінансування… Тому стимулювання експорту за допомогою девальвації валюти — це останній з можливих рушіїв економічного зростання», — наголошує автор.
У 2008 році Рікардз разом з декількома іншими фінансовими експертами брав участь у так званій військовій грі — ініційованому міністерством оборони США супертаємному навчальному семінарі, метою якого було перевірити вплив світової фінансової активності на національну безпеку Сполучених Штатів та виявити слабкі місця, по яких теоретично може бути завдано удару. Як виявилося під час цього дводенного навчання, підготовка до якого тривала декілька місяців, майже ніхто у вищому військовому керівництві держави не готовий бачити об’єктивні фінансові ризики.
«Люди в погонах» радше активують усі ядерні боєголовки, аніж дослухаються до ринкових реалій, на яких «підривна» діяльність одних держав проти інших почасти ведеться навіть активніше, ніж у військовій площині. «Як і більшість експертів, із якими я спілкувався, вони були впевнені, що долар завжди залишатиметься панівною валютою, і навіть не розмірковували над альтернативними сценаріями», — зазначає автор. Ці відкриття, певною мірою, і підштовхнули його до написання книги «Валютні війни».
«Коли Міністерство фінансів та Федеральна резервна система (ФРС) розробляли плани дій, вони переважно враховували в них економічні бульбашки та падіння ринків, а не спонсоровані державами фінансові війни», — зазначає автор, підсумовуючи військову гру. І цитує колишнього очільника ФРС Алана Грінспена, який любив казати, що «ФРС неспроможна зупиняти бульбашки, їй краще вдавалося ліквідовувати наслідки їхнього вибуху».
Рікардз надто добре бачив, що пасивно-агресивна фінансова поведінка багатьох урядів спонукає їхніх ринкових опонентів вдаватися до ще більш дестабілізуючих глобальну економіку кроків. А марнотратство почасти є прямим наслідком фінансового марнославства, що притаманне не лише окремим лідерам, а й країнам чи навіть їхнім об’єднанням.
«Незбагненним для багатьох спостерігачів є зниження здатності економістів передбачати економічні катастрофи останніх років або запобігати їм»
Сюжет. «Валютні війни» можна було б віднести до жанру пригодницького роману, якби не планетарне значення проблем, порушуваних у ній автором, та надто висока ціна помилок кожного з «героїв». Транснаціональні корпорації, великі трастові й інвестиційні фонди, міжнародні банківські установи, уряди та навіть військові відомства окремих країн виявилися втягнутими у складне протистояння, мета якого — заволодіння стратегічними активами, перемога у конкурентній боротьбі та зрештою — економічне і політичне панування на якомога більшій території.
Як зазначає автор, усі ми є свідками нового типу війни, яка вже точиться, попри те що більшість експертів вважають за краще лише розглядати гіпотетичну можливість такого роду «військових дій» десь у віддаленому майбутньому. Йдеться саме про валютну війну.
Книга досліджує нові валютні війни крізь призму економічної політики, національної безпеки та історичних прецедентів. Її присвячено нюансам протистояння «паперової» грошової маси та інших активів. Рікардз для наочності зображує цей процес як гру із перетягування каната. «У змаганні між інфляцією та дефляцією роль каната виконує долар. Він нагромаджує в собі все напруження супротивних сторін та направляє його на весь світ. Цінність долара полягає в його здатності визначати, хто бере гору в грі з перетягування каната», — пише автор. І додає, що ця на перший погляд гра є повноцінною війною, нападом «на вартість кожних акції, облігації та товару в світі».
Джеймс Рікардз розглядає три історичних періоди, у рамки яких закладає три послідовні валютні війни, що мали характерні особливості. Перша валютна війна розгорілася одразу за Першою світовою, і мала своїм підґрунтям розбалансовані «стосунки» між золотом та іншими активами, а також «величезні, взаємоповязані борги [держав], що були непереборними перешкодами на шляху нормалізації потоків капіталу». Протягом 1921-1936 років «раунд за раундом девальвацій і дефолтів основні економіки світу опускалися на дно, підриваючи торгівлю, спричиняючи спад виробництва і знищення власних національних багатств».
На другу валютну війну автор відводить час з 1967 до 1987 року, і її початок пов’язує з політикою «батога і пряника» обраного в 1964 році президента США Ліндона Джонсона. Батогом була війна у В’єтнамі, а пряником — соціальна програма «Велике суспільство» та боротьба з бідністю. А завершення ознаменувалося підписанням Луврської угоди. «У 1987 році золото вийшло з міжнародної фінансової системи, долар було девальвовано, єна та марка домінували, фунт стерлінгів був нестабільний, євро було в перспективі, а Китай ще не посів свого місця на ринку. Поки що в міжнародних валютних справах спостерігався відносний мир…», — оповідає Рікардз.
Але затишшя було не надто довгим: 2010 року стартувала нова валютна війна. А зважаючи на порожнє місце після риски у позначеному автором часовому відрізку (2010 — ...), вона триває і досі. І правила її стають усе жорсткішими, а кроки сторін — усе непередбачуванішими.
Глобалізація на тлі входження урядів у великі промислові й інвестиційні капітали, поляризація фінансових світів, «газові», «нафтові», «митні» та інші війни — це лише верхівка айсберга. Основна загроза — глобальна нестабільність фінансової системи світу, зумовлена «значним розмаїттям і збільшеною взаємозалежністю учасників ринку». За прогнозами Рікардза, найімовірнішим наслідком валютних війн може стати, окрім знецінення долара, «хаотичний, катастрофічний колапс інвестиційної довіри». І щоб подолати його, урядові США доведеться вдатися до рішучих і неординарних кроків. Одним з результатів яких може стати «новий долар» — відповідний 10 старим і прив’язаний до золота — який згодом стане найбажанішою валютою у світі. Але це — найоптимістичніший сценарій розвитку можливих подій…
Вам сподобається, якщо: Ви вважаєте, що правило «вчися на чужих помилках» працює і в економічній площині, а також згодні з тим, що історія розвивається за спіраллю. А тому готові всотувати чужий досвід для кращого розуміння наявних реалій та майбутніх перспектив глобальної економіки.
Вам не сподобається, якщо: Вас дратує зацикленість економічного світу на доларі, думку про його надвеликий вплив на усі без винятку ринки ви вважаєте пережитком минулого та надаєте перевагу відстежуванню поведінки «молодих» азійських ринків або криптовалютних коливань.
Головна причина прочитати: Зануритися у глобальну фінансову ретроспективу, згадати основні віхи економічних протистоянь та переконатися у тому, що в сучасному світі валютна агресія може виявитися навіть більш руйнівною, ніж звична військова. А вправне маніпулювання активами в поєднанні з непередбачуваною (або, навпаки, надто зарегульованою) державною політикою в змозі завдати великих втрат навіть найміцнішим державам та суттєво перекроїти геополітичну карту світу.
|
