Який тип команди може стати рушієм інновації

Звертаючи увагу на домінування великих команд у різних сферах наукової та творчої діяльності, Дашун Ванг (Dashun Wang), доцент Школи менеджменту Kellogg при Чиказькому університеті, та Джеймс Іванс (James Evans), професор цього ж університету, директор програми комп’ютерної соціології, ставлять запитання — яка чисельність групи є оптимальною для досягнення різних цілей інноваційного процесу.

У вересні 2015-го науковці Лазерної інтерферометричної гравітаційно-хвильової обсерваторії (LIGO) експериментально виявили гравітаційні хвилі («брижі» простору-часу), які виникли при злитті двох чорних дір. Через два роки те, що було назване «відкриттям ХХІ століття», отримало Нобелівську премію. Крім усіє своєї виняткової значущості, цей експеримент показав — якої сили може набути команда, розв’язуючи одну із найскладніших загадок, які вставали перед людством. І насправді, серед кардинальних змін, що відбулися в сфері інновацій за останні роки, є поява великих команд практично у всіх секторах, у той час як винахідників-одинаків стає все менше.

Цей фундаментальний зсув має критичне значення для інноваційної політики, оскільки вказує, що великі команди можуть стати найважливішим рушієм наукового прогресу. Але як проявляють себе великі і малі групи в контексті різних типів інновацій? Проаналізувавши мільйони статей, патентів, проектів із розробки ПЗ, Ванг та Іванс зробили висновок про те, що якщо великі команди здатні розвивати науку, малі групі відіграють критично важливу роль у «підриванні» її основ.

Домінування великих команд

Дослідження, які проводяться протягом кількох десятиліть, послідовно вказують на зростання ролі великих команд у різних царинах (від проведення наукових досліджень до постановки бродвейських мюзиклів). Практично всі значущі відкриття та досягнення є продуктом зусиль розгалужених мереж новаторів, які співпрацюють у складних за організацією та багатоманітних за складом командах. Цей тренд наштовхує на дуже просту думку: коли йдеться про формування групи для виконання складних завдань, то чим більшою вона є, тим краще.

Частково причина, чому нам потрібні великі команди, полягає в тому, що деяких цілей неможливо досягнути силами невеликих груп. В експерименті LIGO були використані два гігантські детектори, що являють собою промені лазерного світла, віддалені один від одного на відстань у 3 тис. кілометрів, які працювали в унісон (збіг двох сигналів виключав можливість похибки). Метою було детектувати відхилення на величину, що дорівнюється одній тисячній діаметру протона. На даний час це найдорожчий проект з усіх профінансованих Національним науковим фондом США. Тож не дивно, що в статті, де повідомляється про відкриття, наводяться прізвища понад тисячі науковців.

Але є підстави вважати, що чисельні команди не завжди є оптимальним варіантом для проведення досліджень. У великих групах із більшою ймовірністю можуть виникнути проблеми з комунікацією або координацією діяльності. Переконати всіх протестувати незвичну гіпотезу чи змінити напрям неймовірно складно. Також нерідко великі команди менш схильні ризикувати. Щоб «платити за рахунками», їм потрібні тільки успіхи. І тому, наприклад, великі компанії тяжіють до фокусування на сферах, де можна отримати гарантовані прибутки (скажімо, на вже сформованих ринках). І, навпаки, невеликі групи (як-от малі підприємства) швидше готові взятись за освоювання ще не протестованих можливостей.

Таким чином, повстає запитання — чи не є практика покладання на великі групи дещо однобічною? «З нашого дослідження випливає, що розмір команди докорінно визначає природу роботи, яку вона здатна виконати, і що менші групи несуть у собі певні критично важливі переваги, яких не мають великі», — пишуть автори.

Великі команди розробляють — малі «підривають»

Взявши за мету дослідити вплив розміру команди на тип інноваційної діяльності, Ванг та Іванс проаналізували понад 65 млн друкованих праць, патентів та програмних продуктів, випущених у період між 1954-м та 2014-м роками. Також вони провели порівняння діяльності великих і менших за чисельністю груп (при цьому визначення «мала команда» описувало групу з не більш ніж трьома членами) та виміряли ступень, в якому робота команди дестабілізувала стан справ у певній сфері (іншими словами, якої сили був «підрив»), змушуючи переосмислити те, що вважалося останнім досягненням в галузі і, відповідно, закладаючи основи нового напряму.

Проведений аналіз вказав на практично універсальну закономірність. Якщо великі команди тяжіють до розвитку задумів та концепцій, які вже є, — їхні менші аналоги більшою мірою схильні генерувати нові ідеї, роблячи винаходи чи розпізнаючи можливості, які не спромоглися побачити інші. Інакше кажучи, великі команди досконало розв’язують проблеми, але саме малі групи, швидше, можуть підняти нові питання, якими в подальшому займуться перші. Робота чисельних груп, як правило, фокусується на розробці недавно запропонованих, популярних концепцій. Малі ж занурюються в минуле, черпаючи натхнення в «забутих» ідеях. Великі команди, так само як і великі кіностудії, з більшою ймовірністю здатні створити сиквел, ніж написати новий сценарій. При цьому автори підкреслюють, що із зростанням чисельності групи з однієї до п’ятдесяти осіб, її здатність запропонувати «підривні» ідеї суттєво зменшується.

І ще один момент, на який звертається увага в цій статті. Можна припустити, що індивіди одного типу більш підходять для роботи у великих командах; іншого — в менших. Таким чином, щоб підвищити результативність працівників, потрібно їх правильно розмістити. Але порівнюючи роботу однієї й тієї ж самої людини в групах обох типів, автори отримали дані, які спростовують цю тезу. Крім цього, вони переконалися, що більша консервативність команди або, навпаки, її «підривний» характер не залежать від типу питань, якими, здебільшого, займаються великі і малі групи. Це дозволяє зробити припущення про те, що отримання очікуваного результату залежить не від ефективності розподілення людей та проблем, а в першу чергу від розміру групи.

Чому малі команди важливі

Отже, як наголошують Ванг та Іванс, попри всю значущість великих команд для виконання масштабних робіт, зорієнтованість виключно на групи цього типу може створити несприятливу для розвитку науки та технології екологію.

Проект LIGO, який заклав основи нового напряму в астрономії, міг бути реалізований виключно силами дуже великої команди. Його ж метою було підтвердження вже сформованої гіпотези. Оскільки науковий консорціум відносив будь-які вимірювальні відхилення від теорії на рахунок похибок інструментів, це означало, що відійти від логіки припущень було неможливо. Власне, LIGO й був створений для підтвердження «підривної» концепції, запропонованої 100 років тому. 1915-го року Прусська академія наук вперше почула про «відкриття ХХ століття» — Загальну теорію відносності, сформульовану Альбертом Ейнштейном (вчений-одинак — це найменша команда з усіх можливих). Як сама ідея гравітаційних хвиль, так і система їх вимірювання дали поштовх до розвитку науки, але у дуже різні способи.

Є факти, котрі говорять про те, що агенції, що забезпечують фінансування, віддають перевагу більшим командам. Але якщо не підтримуватимуться малі групи, здатні відходити від звичного способу мислення та відкривати нові напрями, генерування інновацій вповільниться. Без малих команд ми ніколи не відкриємо нові проблеми, над якими потім працюватимуть великі, що означає: групи обох типів є рівнозначними для тривалої життєздатності інноваційної діяльності.

Все це стосується й бізнесу. Ще недавно вважалось, що введення до складу команди пари-трійки осіб принаймні не зашкодить. Проте, як показало дане дослідження, розширення складу команд може привести до зміщення фокусу їхньої діяльності — з розробки чогось принципово нового на розвиток вже створених ідей чи продуктів. І тому, якщо метою є кардинально змінити стан справ у певній сфері, потрібно подумати: як максимально скоротити чисельність команди.

Джефф Безос (Jeff Bezos) якось сказав: «Команду, яку не можна нагодувати двома піцами, є надто великою». Нам потрібні великі, міждисциплінарні команди, які працюють над складними глобальними проблеми, але всередині них мають працювати невеликі групи, спроможні виявляти можливості, що несуть у собі потенціал глибинних трансформацій. Тому критично важливо зробити так, аби різні типи команд могли гармонійно взаємодіяти між собою.

«Більша команда не завжди означає краща», — пишуть автори, додаючи, що «з’ясування — яка чисельність команди є оптимальною для виконання конкретних завдань, — може стати найважливішим питанням, на яке мають відповісти керівники для того, аби повноцінно використати потенціал своєї організації».

За матеріалами "Research: When Small Teams Are Better Than Big Ones", HBR.

Stock Photos from MIND AND I / Shutterstock